Розділ 5 . 1:1, крихітко !!!

.....але він просто взяв апельсин.*Він що знущається наді мною ? *

Раптом почувся звук дзвінка в двері.*Охх, як вчасно.*
— Я відкрию , - мовив хлопець.Він наблизився до дверей і відкрив їх.На порозі стояла дівчина в красивій зеленій сукні і пальто кавового відтінку. На її плечі обережно спадали червоногарячі кучері.Дівчина виявилась неймовірно красивою.Її обличчя прикрашали веснянки, а яскраво-зелені оченята блимали від непорозуміння, коли ж її нарешті впустять в дім.
— Проходь ! - мовив він , і взяв її пальто аби повісити у вбиральній.
— Дяк-к-кую.....
— Маркус, мене звуть Маркус .
— Приємно познайомитись , Маркусе ! Я Мерилін , подруга Фредді.
— Взаємно. У тебе красиве ім'я.
— Мені дуже приємно.Рада нашому знайомству. Ооо , привіт ,Фредді !
— Привіт , люба ! Рада тебе бачити ! Вони поцілували одна одну в щоку й Фредді запропонувала їм кави .
— Я допоможу тобі , - гордовито сказав хлопець.
— З чим ? Гадаєш я не впораюсь ? Іди краще поспілкуйся з Мерилін.
— Як скажеш.
В той час , поки вони ближче знайомились , Фреддс смажила м'ясо і готувала його до запікання . Згодом Маркус залишив дівчаток наодинці, аби ті попліткували, а сам пішов наверх в свою кімнату.
- Ну що, Фреддіс (так могла називати її лише найближча подруга), розповідай !
— Ти про що ?
— Не роби з мене дурепу, про вас звичайно.
— Ой , та поки що немає ніяких нас.
— Поки що ? Значить щось все-таки є.Я знала, люба .Я дуже за вас рада.
— Не розумію... 
Вона не встигла договорити те, що хотіла , як побачила Маркуса, який був одягнений в світло-сірий спортивний костюм . — Маркусе , ти куди це зібрався ? - заінтриговано спитала дівчина.
— Я йду на пробіжку . Скоро повернусь.
— Добре, але не спізнюйся на вечерю.Будь о 20:00 вдома .
— Гаразд , бувайте , дівчатка ! 
Вони попрощались і Мерилін почала ставити їй купу запитань :
— Ти говориш з ним так, ніби ти його дружина.
— Та ні , ти що .Просто весь день я намагаюсь приготувати щось на вечерю, і не хочу , щоб він пропустив цю визначну подію.
Вони обидві посміялись.
— А ти замість того, щоб кривлятись з молодої дружини , краще б допомогла їй .Скоро повернеться мама з роботи.
Вони готували , слухали музику і намагались підспівувати, якщо це можна було назвати співами.

А тим часом Маркус біг вже третє коло парком , і водночас милувався заходом сонця, який так ніжно відбивався в бурхливих хвилях озера. Він обожнював так бігати з музикою в навушниках, ні про що не думаючи , і нічим не переймаючись .Так сталось і цього разу.Він біг не помічаючи людей, натовпу навколо нього , повсякденного шуму та проблем.Просто розгрібав всі думки в голові за весь день. 
Коли останні промені червоного сонця виділили його серед натовпу , падаючи йому прямо на обличчя , просячи хоча б якоїсь уваги, він нарешті зупинився, спираючись на огорожу озера.Віддихуючись, він жадібно черпав повітря ротом і спостерігав за тим, як бурхливі хвилі з силою вдарялись об сіре каміння.В них можна було розгледіти ледве помітне сяйво давно жеврілого сонця.Він насолоджувався моментом, як раптом відчув важкість , біль і втому одночасно.А потім посипались вибачення :
— Вибачте,оххх ... я така розтяпа .Я допоможу Вам піднятись.Ось візьміть мою руку.
Коли він нарешті піднявся , то й не повірив своїм очам . — Хехе, яка зустріч ,  - з насмішкою мовив хлопець.
— Що ? Так це ти ?.... І навіщо я тільки вибачалась ?
— 1:1 , крихітко ! - сказав він, нарешті піднявшись. — Нууу вибачайся !
— Що ? І це ще мені варто вибачатись ? Став посеред дороги і дивишся на озеро мов дурень .Тут взагалі-то люди бігають , якщо ти не помітив.
— Так , дійсно . Як я міг не помітити ?!? Я ж сам просто так одягнув спортивний костюм ........
Маркус замислився і через хвилину запитав : —  Ти як ? В нормі ? -  нарешті почулось з вуст юнака .
— В нормі ? Я жахливо забила коліно , а ще я загубила тут свій навушник через тебе, до речі .
— Так чому ж така "розтяпа" не дивилась куди бігла.Це ж ти звалилась на мене. І , до речі , через тебе я забруднив  свій новенький спортивний костюм. Ось , поглянь ! 
— Ну вибачте , що не сподівалась зустріти тут людей , яким начхати на тих , хто тут бігає.
— Може вже досить ?! Вибач , мені дійсно шкода . Я знайду твій навушник !
*Ох , він виглядає так кумедно, порпаючись і повзаючи в піску , аби знайти мій навушник . Ну що ж , не заважатиму * , - подумала Крісті і не витримуючи засміялась.
— Ось знайшов . Ти  щойно сміялась ? Значить я шпорпаюсь в цьому грязному піску, а ти ще смієш насміхатись наді мною. Бери ! І йди звідси !
Дівчина враз змарніла, але взяла навушник з натягнутою посмішкою на обличчі й подякувала поглядом . І впевнено рушила вперед, але ноги не були настільки впевненими як вона , і від різкого болю підкосилися. Вона ледве не впала, але Маркус встиг її спіймати . 
— Ти як ? Все в порядку ? Ходімо я віднесу тебе на лавку . Там і оглянемо твоє коліно . Крістіадель була одягнена в сіру футболку, більшу за неї  разів в 5 і в чорні велосипедки. Тому проблем для огляду рани не було. Він обережно посадив дівчину на лавку , а сам трішки підкотив її велосипедки . На нозі красувався гарний синець, який щойно з'явився , а вишенькою на торті були пісок  і слід від трави біля рани . — Так не піде . Він різко взяв дівчину на руки й поніс вдалечінь.
— Ееей,  що ти робиш ?
— А хіба не видно ? Несу тебе додому .
— Відпусти мене, я й сама впораюсь.
— Ти вже достатньо впоралась. Де ти проживаєш ? Куди доставити її величність ? - сміючись запитав він.
Вона вже не мала сил на крики, тому просто розповіла куди йти .
— Ось такою ти мені більше подобаєшся .
— Якою такою ? - запитала вона.
— Спокійною і некрикливою , - тихо промовив він і поглянув в її блакитні очі. Вони були схожі на бурхливий океан. Але зараз це більше нагадувало затишшя перед бурею.
Думки заполонили її вигляд, посмішка і навіть той необережний хвостик на голові, яким вона намагалась привести в порядок своє чарівне темно-каштанове волосся. 
*Я несу на руках спокійну Крістіадель , маю змогу милуватись її вродою. Що може бути прекрасніше ? Нехай ця мить триває вічно .... Так , стоп... Звідки такі  думки ....*