Розділ 2 . Сподіваюсь, що ми більше не зустрінемось

— Добрииий ранок! Вже пора прокидатись ! - з криками забігла в кімнату нового сусіда Фредді.
—Еееей...та ну...ти ж просто знущаєшся !!!Зараз тільки 7: 30, це ще так рано,  - незадоволено пробурмотів хлопець.
—Вставай ! Все життя проспиш.До того ж , я приготувала сніданок і хочу познайомити тебе з моєю сім'єю, а потім поїдемо в школу.
—Це все дійсно круто, але я ще так хочу спати , - вже трохи жвавіше мовив він.
—Ніяких але !!! Збирайся й спускайся снідати ! - дівчина вийшла з кімнати, обережно зачинила за собою двері та спустилась на кухню.
—Всім доброго ранку ! - з усмішкою промовила вона й поцілувала маму в щічку. —Як справи на роботі ? 
—Ой, та нічого особливого ! Вчора працювала в другу зміну та й стомилась, але зараз вже краще почуваюсь, - із натягнутою посмішкою мовила матуся.
— Тобі потрібно менше працювати! Пообіцяй, що відпочиватимеш більше ! Я тебе дуже прошу .
—Оооо ! Привіт, Джер ! Як вчорашній концерт ?
А у відповідь - тільки тиша.Джеремі - молодший брат Фредді . Йому 16, типовий мовчазний підліток.Обожнює своє хобі - гру на гітарі, тому його стиль повністю відповідає його захопленню.Він носить шкіряні куртки, чорні джинси з різними надписами й такого ж кольору кросівки.Його темне, як ніч волосся , завжди розтріпане, але виглядає так, ніби його 3 години вкладали в салоні.Він досить симпатичний юнак. Має смугляву шкіру, обличчя яскраво виражене , з гострим підборіддям й карими очима кольору темного шоколаду й запашної кави. Одним словом - справжній красень, але за такою приємною зовнішністю ховається болюча самотність і величезне небажання розмовляти з кимось. Тому в нього зовсім мало друзів.
— Серйозно ? Так і будеш мовчати ? Ааа, зачекай ти ж у наушниках , хіба ж тобі цікаво зі мною розмовляти ?! -  трохи злісно відповіла на монолог Фредді.
— Усім доброго ранку ! - жваво привітався Маркус, спускаючись сходами.
— Ой, ну привіт! Давай знайомитись ! Я Джозефіна, - відповіла жінка років сорока з привітним поглядом, —  А це мій син ..... Джеррі, може представишся ?! - обурено мовила мати.
— Та відчепіться ви всі від мене ! Не маю часу й бажання з вами розмовляти.Бувайте, я поспішаю ! - незадоволено пробурмотів він, вийшов з кімнати та гримнувгримнув дверима.
— Вибачте, що запитую, а він завжди такий ?
— Він такий увесь час.У цьому весь Джер. Замкнений у собі , ні з ким не розмовляє....Однак , він чудово грає на гітарі.
—Так, я вже знаю , Фредді розповідала
—Ооо, а я бачу ви здружились , і це чудово . До речі, яким був переліт? Все гаразд ? Як спалось ?
— Все добре.Дякую, що турбуєтесь.Фредді, сирники просто чудові !!!
— Оххх, ну прям таки ! Звичайні сирники , що ж у них такого ? - спокійно відповіла дівчина, але насправді вона шаленіла від першого компліменту, та ще й від похвали її їжі.
— Неймовірно смачні , дякую за сніданок.Я ще візьму портфель і підемо в школу .
— Добре , я чекатиму на вулиці.
Через двадцять хвилин вони вже під'їхали до школи та вийшли із шкільного автобуса.
— Ну що ж, ходімо покажу клас, в якому ти навчатимешся цілий рік !
Хлопець кивнув головою і вони вже підійшли до вхідних дверей, як раптом почувся голос.
— Фредді ! Підбіг Джеремі , віддихуючись хлопець сказав, що хоче поговорити .
Дівчина злякалась, оскільки, раніше в нього не виникало такого різкого бажання розмовляти із сестрою.Вона подумала, що , мабуть, сталось щось серйозне, однак без каплі тривоги розпочала розмову :
— Нуууу , і що ти хотів ? 
— Потрібно поговорити про вчорашнє.
—Вчорашнє ? Я тебе навіть не бачила!!!
—Зате Маркуса бачила - обурено мовив він, і схрестив руки на животі.
—Маркуса ??? Але я думала, що ти ночував у друга.Хіба не так ?
—Я пізно повернувся, однак чув як ви "мило" спілкувались.Навіть не намагайся з ним заводити дружбу чи стосунки!!! Ти вже забула про Метті ? - все ще злісно продовжував хлопець.
—Дружбу ??? А що в цьому поганого ? І до чого тут взагалі Метті ? Ми вже давно не спілкуємось.Але, звідки ж тобі знати ?! Відчепись від мене і не ліз в моє життя !!! 
— Я тебе попередив.Побачу, що ти вертишся біля нього, і розмалюю його обличчя його ж кров'ю ! - погрозливо сказав він.
Проте їй було байдуже, і хмикнувши собі під носа вона повернулась до Маркуса.Так вони дійшли до класу і привітались із усіма , а містер Холдер познайомив його з новими однокласниками.
— Так.Добре, діти ,сідайте по своїх містях, і готуйтесь до уроку , а ви , містере Маркусе, ходімо зі мною.Вам необхідно підписати деякі папери.
Хлопець кивнув, і вийшов з класу, попрямувавши за містером Холдером.Розглядаючи школу, він трішки відстав від нього .
Так, він і не помітив, як впав, і на нього посипались десятки паперів, а заодно й дівчина зверху.Трохи піднявшись, і почухавши голову від болю, він нарешті озирнувся і поглянув на дівчину, яка просто з небес звалилась на нього.
— Ну, вибачайся ! - з посмішкою мовив він.
— Вибачатись ? - здивовано вигнула брову дівчина.Це ще я повинна вибачатись ? За що ? За те, що якийсь придурок роздивляється стіни й не дивиться навкруги, поки я поспішаю принести документи для якогось багатенького урода ?! Вона ще хвилину стояла мовчки, розглядаючи юнака з ніг до голови.І тут її різко осінило , і вона ледве не крикнула , — Стій, це ж ти той багатенький урод ?- одночасно з острахом і легенькою усмішкою запитала вона .
— Нуу , не урод звісно, але так ... багатенький.
— Чорт ! - злісно вдарила себе по лиці вона і захопилась збирати докупи всі папери.
—Я хочу допомогти, - промовив він, подаючи їй папери .
—Ти вже й так допоміг, дякую! Піднявши всі папери, вона зникла в коридорі.Але на прощання додала : сподіваюсь ми більше не зустрінемось !
А ти м часом, з його обличчя не сходила посмішка.

*Вона така красива, та що тут казати , просто ідеальна.З обличчя звисали накручені пасма каштанового волосся, гостре підборіддя та  маленькі рожеві щічки.А ця злісна посмішка й ніжні блакитні очі зводили мене з розуму.  Чорт, звідки такі думки ? *,  - нарешті отямившись подумав він , пройшовши через коридор, сповнений її чудовими парфумами, які пахли цитрусовими й корицею , юнак знову , на мить, відірвався до реальності.Однак мріяти довелось не довго, оскільки згадав , що поспішає.За хвилину , той вже стояв біля потрібного кабінету, і ніяк не наважувався увійти , проте згадав дівчину "з небес", і всі сумніви  враз зщезли.Постукав і нарешті зайшов у кабінет,а погляд одразу впав на  неї.Серце почало вистрибувати з грудей як навіжене, піднявся тиск і він просто занімів. Дівчина помітила це, і вирішила ще більше роздратувати своїм прекрасним поглядом.*Та ти знущаєшся з мене ? * - подумав хлопець , і наказав собі негайно зібратись , і не перейматись через дівчат. Але опанувати свої думки не міг. Це не так просто .
— Ну що ж, сідай !  - промовив директор, вказуючи на крісто навпроти крісла, на якому сиділа та сама "незнайомка".
Раптом містер звернувся до дівчини :
— Крістіадель , що сталось із документами ? Вони всі перемішані , що це за безлад ? - насупившись мовив він. —Вибачте, сталось маленьке непорозуміння, - ледве чутно мовила та. *Крістіадель значить ? Так-так, непорозуміння *- подумав він та усміхнувся.Вона помітила це, і сердито відвела погляд.*Це виглядало досить кумедно.*
— Ну що ж , підпишіть ось це, і принесіть ще деякі папери, - продовжував він, хоча його зосередженість була прикута зовсім не до нього, та він і не намагався більше слухати, а лише милувався розлюченою дівчиною.
— Крістіадель, люба, покажи нашому новенькому школу, - лагідно мовив він.
— Добре, - з оманливою посмішкою промовила вона, а сама, тим часом, лише прикусила губу від злості.
Він помітив це й вирішив ще більше її позлити .