17 розділ

- Ти чуєш мене? Подивись на мене, буль ласка, - чую, як його голос тремтить, і ніби трохи віддає хрипи.

- Холодно, дуже холодно..., - пошепки вимовляю я, а кожен сантиметр мого тіла вкривається сирітками. Очі ледве розплющені, в роті дуже пересохло, і мені так відчайдушно хочеться зробити хоча б один ковток свіжої води.

- Боже, ти вся гориш, - кладе свою долоню мені на лоб, а іншою рукою торкається моєї руки, ніжно пригортаючи її до своїх грудей. Мені навіть не потрібно бачити чітко цю картину, тому що я відчуваю це. Відчуваю його тепло на кожній клітинці своєї тендітної шкіри.

Попри величезну втому і холод, які мене огортають, я все одно досі памятаю, що відбулося між нами декілька хвилин тому. 

Але, хай що там було, у цю хвилину я не збираюся його відштовхувати. Бо розумію, що без його допомоги я сама не впораюся.

- Ти зможеш піднятися? - схвильованим голосом запитує мене.

Намагаюся розплющити очі ширше, вже чіткіше бачу виразне обличчя незнайомця. Та мою увагу знову привертає його погляд. Такий схвильоаний, турботливий. Такий, що хапає за душу. Чомусь мені здається, що зараз він впустить сльозу. Я досі знаходжуся немовби у тумані, та тепер мене турбує його стан. Що це з ним? Невже він справді за мене хвилюється?

- Я спробую, - врешті тихо відповідаю я. Намагаюся зібрати всі сили в кулак, і повільно піднімаюсь, тримаючи незнайомця за руку.

Я майже встаю, але мої ноги різко підкошуються, і я падаю в обійми незнайомця. Мої долоні зненацька охоплюють його міцні плечі. Я відчуваю, як міцно він тримає мене за талію, щоб я ненароком знову не впала.

На коротку мить наші очі зустрічаються, даруючи відчуття теплої насолоди. Він продовжує дивитись на мене своїми глибокими очима, а я ж навіть не хочу, щоб він відпускав мене від себе. Не хочу, бо мені і справді так тепло і надійно в обіймах його сильних рук. Ці очі. Його прекрасні очі... Хочеться потонути в цьому проникливому погляді. 

Повіки моїх очей раптом закриваються, і я потихеньку опускаю голову на його праве плече. Ця втома повністю відбирає у мене сили.Тепер мені тільки хочеться вмоститися у ліжко, накинувши на себе теплу ковдру, яка втамує жагу мого холоду.

Моя палаюча щока легко притуляється до його грудей, і я відчуваю як ця невелика оголена частина його грудей викликає у мене прискорене серцебиття. Але мені так добре. Мені так спокійно в його обіймах. І до біса ці дурні заборони.

- Ходи до мене, - обережно, щоб не зробити мені боляче, незнайомець піднімає мене на руки.

- Дуже холодно... Хочу спати, - ледь проштовхую з себе ці слова. Він міцно тримає мене на своїх мужніх руках, а я ще більше притуляюсь головою до нього, щоб хоч трохи відчути тепло. І справді, він такий гарячий. Він такий... О Боже...

Здається, я хочу назавжди залишитися у цьому моменті. Я втомлена і така знесилена.

Незнайомець несе мене до ліжка, і боїться зробити навіть один зайвий крок, щоб не нашкодити мені. Я відчуваю, як вабливий аромат його шкіри пробивається мені у ніс, даруючи приємне відчуття насолоди та спокою. 

Він кладе мене на зручне ліжко, вкриваючи теплою махровою ковдрою. Я навіть не помічаю, як починаю глибоко занурюватися у сон. Але стірмке цокотіння моїх зуб неабияк цьому перешкоджає. Як же холодно...

- Так не піде. У ванні я помітив, що почервоніння на твоїй нозі стає дедалі яскравішим. Мабуть, це і спричинило різке підняття температури твого тіла, - продовжує він. Я ледве розплющую очі, бачу як він схилився наді мною біля ліжка.

- Заспокойся. Зі мною все добре, - проціджую крізь зуби.

- Ти вся тремтиш. Я ж хвилююся за тебе, - ці слова хапають мене за душу, змушуючи ніяковіти. Моє серце різко завмирає.

Це справді він? Я правильно почула? Він хвилюється за мене? 

На мить між нами панує смиренна тиша. Я не знаю, що відповісти, а незнайомець продовжує оточувати мене своїм турботливом поглядом, який нарощує в мені частинку стурбованості.

Я блукаю його темними очима, які досі залишаються для мене неосяжними, щоб зрозуміти його справжнього. 

Часом через його надмірну зарозумілість і нахабність я готова задушити цього хлопця, а часом... А часом мені хочеться відчувати його поруч, розмовляти, і розуміти, що з ним мені нема чого боятися. 

Мені так добре, тут і зараз, поруч з ним. Його ніжний погляд огортає мене теплом, хоча здається, цього недостатньо. Але він поряд, а це найголовніше.

- Що ти сказав? - шепочу я в очікуванні його відповіді.

- Я обіцяв тебе берегти, а натомість ти захворіла. Це все через мене, - рукою проводить по обличчю, глибоко задумуючись.

- Викинь з голови подібні думки. Не треба перебільшувати. Я в порядку, - дарую йому легку посмішку, даючи зрозуміти, що зі мною все добре. Не хочу, щоб десь глибоко в душі він почував себе винним через мою незаплановану застуду.

- Зачекай. Я швиденько збігаю вниз, і запитаю дівчину про ліки. Можливо,  у неї є якісь таблетки від температури.

- Ні. Не йди, - він піднімається, і хоче вже прямувати до дверей, як раптом я міцно схоплюю його за руку і зупиняю.

Чесно кажучи, дивуюся саме з себе. Що я роблю? Я затамовую подих, відчуваючи, як моє серце віддає божевільні удари.

- Не сперечайся, - наголошує на своєму, а у відповідь на мій вчинок його рука міцно огортає мою маленьку долоню.

- Прошу, - благаючим поглядом дивлюсь на нього, все сильніше стискаючи його руку. Вкотре намагаюся глибоко вдихнути, зненацька облизуючи сухі губи. В роті ніби з'явився комок, і моє бажання випити трохи води дедальні сильнішає.

Мені не потрібно навіть нічого казати, бо він усе сам прекрасно розуміє. Незнайомець обережно відпускає мою руку, помічає на шуфляді поруч з ліжком стакан води. 

Я почуваюся жахливо, і навіть не в змозі піднятися, щоб втомити свою жагу. Все таки я роблю повільні рухи, намагаючись піднятися у сидяче положення, але він перешкоджає.