11 розділ

Потроху вже заспокоїлася, сиджу, і знову у думках. Так хочу вже до України. Кожного разу, вкотре згадуючи щасливі моменти, серце стискається від туги за домом та батьками. Якби хтось мені сказав, які сюрпризи на мене чекають в Туреччині, то нізащо б не сіла у літак і опинилася тут. 

Стамбул... Місто, яке зачаровує з першої митті. Місто, яке вабить і не відпускає. Але після всіх подій для мене Стамбул - загадкове та бурхливе місце яскравих, але насторожуючих подій. Хто б міг подумати, що одного дня я опинюся в руках незнайомого хлопця, буду жити з ним в одному домі і постійно його бачити?  За що мені це все? 

Так, з ним я у безпеці, але інколи його закидони мене лякають. Я мабуть ніколи не дізнаюся хто він насправді. Та найбільше дивно те, що він занадто добре розмовляє українською. Ми ж з Каріною коли приїхали, то майже повсюди чули тільки російську. Хоча, чому я дивуюся і яка мені різниця до нього? Ми ж ніхто один одному. Головне - здихатися його якнайшвидше. 

- Ти куди? - дивлюся, а цей вже хоче кудись іти.  Чесно кажучи, я просто не хочу залишатися сама, бо ще знову прийдуть ті бандити.

- Заспокойся, я лише хочу щось приготувати. Хіба ти не зголодніла?

- Дуже, - ну а навіщо приховувати, якщо я справді дуже голодна. Ми ж вчора приїхали сюди і одразу спати. Під впливом тих страшних подій було не до їжі.

- Ну ти смішна, могла піти поїсти, адже холодильник повний.

- А коли мені було їсти? Може, коли я побачила твоїх друзів, а потім від переляку сховалася, а потім ти ще голову морочив?!

- Я зрозумів, краще мовчу, ти тільки не заводься. Трохи зачекай, я йду що - небудь приготувати.

- Може потрібна допомога?

- Як хочеш, але не відмовлюся, - легка посмішка на його обличчі і я знову сумніваюся щодо нього. Хто він?

- То ходімо, - чомусь також посміхнулася, на мить навіть забула про все. Таке відчуття, ніби тут і зараз тільки я і він.

Продуктів у холодильнику справді багато, готуй - що дуже побажає. Та мені все одно що їсти, хай він вирішує.

- Ти що хочеш? - опустив поляд на мене, запитав, а мені аж дивно стало. Хіба його цікавить чиясь думка?

- Я? - мені все одно, вибирай на свій розсуд.

- Я лише хочу дізнатися, які страви тобі подобаються. А то я зараз приготую, а ти не будеш їсти. Що тоді мені робити?

- Це справді кажеш ти? Питаєш про мої вподоання, це так дивно на тебе.

- Нічого дивного. То що?

- Але ж я також не знаю про твої вподобання. Турецька і українська кухні досить різні, тому навіть не знаю що казати.

- Давай так: приготуємо що ти хочеш, бо турецька їжа може і не сподобатися.

- Чому ти такий впевнений? Чи може ти не вмієш готувати? Тоді скажи як є, не переймайся, я все зроблю. 

- Хочеш превірити мої здібності?

- Хочу.

- Добре, ти своє сказала. У такому випадку, якщо я приготую щось неймовірне, а я обов'язково приготую, то тоді ти виконаєш моє бажання.

- А ти не знахабнів? Взагалі то, це ти запропонував приготвати щось і доречі без моєї допомоги, а тепер зовсім перекрутив ситуацію.

- Я зрозумів тебе. Тобто спочатку така смілива на слова, а потім даєш задню?

-  Хто? Я? - він ніби намагається мене спровокувати, це так сильно відчувається. І я бачу це по його очам. Такі грайливі, таємничі очі мабуть тільки у нього.

- Так, саме ти. То що? Я готую щось неймовірно смачне, тобі подобається, ну а потім виконуєш бажання. 

- А якщо не сподобається, то бажаня виконуєш ти. Згода?

- Згода. Але без хитрощів. Хоча, будь певна, тобі настільки сподобається, що попросиш додаткову порцію.

- Самовпевнений як завжди.

Знову ця посмішка, знову ці грайливі очі, знову він. Та тільки тепер зрозуміла, що наробила. Хто мене тягнув за язика казати, що виконаю його бажання. Він же ненормальний, непередбачуваний, повний сюрпризів. Ніколи не знаєш, що від нього чекати. Одну хвилину він такий милий, ніжний, турботливий, вміє посміхатися. Але коли приходить мить його злості, впевненосі, самозакоханості, дурних правил, то можна збожеволіти. Він же придумає таке бажання, щоб вкотре вивести мене з себе. Йому це подобається, я ж бачу. 

Сиджу тепер, дивлюся на нього і все. Відчуття, ніби залишилася у цьому моменті. Кожна частинка його тіла рухається так плавно і ніжно. Його руки, Боже, які вони сильні та вмілі. Настільки поринула у цю мить, що байдуже стало, яку страву він готує. Та все одно. 

На кухні так задушливо, тепло, і від погляду на нього стало видно, як його обличчя згорає і обливається потом. Рукою торкається лоба, витирає, і робить глибокий вдих. Я сама не розумію, що зі мною відбувається. Сиджу на стільчику, ніби прикута і нерухома. Лише дивлюся на нього, лише спостерігаю за ним. Намагаюся відвернути погляд, навіть подумки змушую себе, але не можу. Нічого зробити з собою не можу. Ніби дух перехопило і на цьому все.

- Готово, - мовив він, не дивлячись на мене. 

З переляку нічого не відповіла, а лише зрозуміла, що вже досить літати у хмарах.

- Ти чуєш мене? - нарешті, піднявши голову, він знову запитав.

- Так. То значить все готово?

- Звичайно. Але чи ти готова?

- Ти про що?

- Ходи ближче до мене, будеш смакувати. 

- А  ти впевнений, що це взагалі можна їсти?

- Ну ти дивись, яка язиката та смілива. Я завжди впевнений в усьому, а чи ти невипадково не забула про бажання?

- Хіба з тобою про таке забудеш? Ти ж постійно нагадуєш, як той попугай.

- Ну побачимо. 

Чесно кажучи, боялася навіть виделку до рук взяти, але що вже тепер. На вигляд вишукано і так апетитно, хоча ніколи не бачила подібну страву.