3 розділ

Очі уважно намагаються зрозуміти, про що йде мова у цьому серіалі. Але це неможливо, так як моя турецька висить на нулі. В думки підкрадається думка, чому б не прогулятися. Не буду відходити далеко, щоб не заблукати, тому хоча б огляну сусідні вулиці.

Виходжу з будинку і мені одразу стає так добре. Ці маленькі та такі дивовижні вулички, прикрашені мальовничими візерунками на кольорових стінах будинків. Хоча на вулиці темнота, але не помітити цю красу було б неможливо.

Повертаю наліво і мою увагу тут же привертає невеличка група вуличних музикантів. Зупиняюсь, щоб вслухатися в кожну ноту їхніх традиційних пісень, і розумію наскільки це прекрасно. Тут так пахне життям і щастям. Не хочеться взагалі нікуди їхати, особливо туди, де лише погані спогади, повязані з неправильними людьми. 

Ходжу цими просторими околицями і заздрю. Заздрю тим людям, які тут живуть. Здається, у цьому райському куточку немає ніяких проблем, смутку та сліз. 
Але мабуть, я помиляюся. Не все тут таке прекрасне, як здається першого разу. 

Раптом бачу, як по дорозі до мене прямують незнайомі хлопці. Вони навіть ще не підійшли до мене, але я вже відчуваю жахливий запах алкоголю і цигарок. Чесно кажучи, мені зараз дуже лячно і страшно. Навіщо ж я вийшла з дому? Ніколи не можу спокійно всидіти на одному місці.

Помічаю, як один з них звертається до мене неосяжною для мого розуміння мовою, тикаючи вказівним пальцем. Що він каже? Мені мало віриться, що їм потрібна допомога або щось на кшталт цього.

Повільно обертаюся спиною до них, пробуючи спокійно піти геть. Ще бракує в перший день своєї подорожі вляпатися в проблеми з місцевими хлопцями. Чую, як хтось знову кричить мені у спину, але я не зупиняюсь, дедалі пришвидшуючи свою ходьбу.

Спробувала просто піти повз них, але вони почали чіплятися. Я кажу їм, щоб залишили мене у спокої, але хіба вони мене розуміють. Знову зі сльозами на очах я стою, така безпорадна, як тоді, коли дізналася про Віктора. Жарти жартами, але що робити, це ж ненормальні і просто так вони мене не відпустять. Один взяв мене за талію, я пручаюсь, але інші лише дивляться на це. Я спробувала попросити допомоги, але української тут ніхто не розуміє. Що ж робити?
Мене переповнює страх, я ще ніколи не була в таких ситуаціях. В мить ззаду почувся голос, такий суворий, але і приємний. Я повертаюся і бачу його: високий, привабливий, темні карі очі ще більше прикрашають його обличчя. А той суворий погляд каже все сам за себе. Цей хлопець підійшов, сказав щось їм. На диво, вони мене відпустили. Приємно дивитися, як вони тікають, а цей незнайомець стоїть коло мене, дивиться на мене тим же суворим поглядом, але нічого не каже. 
- Дуже дякую! Якби не ви, то не знаю щоб вони зробили. 
Але я згадала, що він не розуміє мабуть жодного мого слова то спробую показати жестами. 
Я помітила, як він дивиться на мене з думками, яка ж ця дівчина дурна. 
- Заспокойся і не витрачай сили. Я все зрозумів. Просто більше не ходи уночі сама по цих вулицях. Зрозуміла?
- Ви знаєте українську? Чого ж одразу не сказали?
- Хотів подивитися, як ти будеш висловлювати свою подяку.
На його обличчі з'явилася така пихата посмішка і я зрозуміла, що не є він уже таким красунчиком і героєм. Навіть якщо він мені допоміг, це ще нічого не означає.
- Це низько було з твоєї сторони. Ненормальний.
- Ого, то ми вже на ти? А чого хвилину тому було так офіційно?
- Ти сам почав розмовляти зі мною на ти. Тому не потрібно тепер так мудро говорити. 
- Вау, як ми заговорили. Я врятував тебе, а тепер ще винний. Так виходить?
- Я дуже вдячна за допомогу, але ж я не знала, що ти насправді такий.
- Який?
- Не важливо. Ще раз дякую і прощавай.
- Ні, ні. Зачекай. Номер телефону дай, будь ласка. 
- Ні, ну зовсім вже знахабнів. Ти що собі думаєш? Допоміг, а тепер щось хочеш натомість? Чи що?
- Звісно хочу. Що ж тут незрозуміло?
- Ти справді ненормальний. Навіть не сподівайся, що отримаєш мій номер телефону. Я сказала все.
- Так це ти ненормальна. Я просто попросив номер, щоб потім зателефонувати, як ти будеш вже вдома. Дуже ти мені потрібна.
- Ніби ти мені потрібен, нахаба. Дякую за турботу, але зі мною все буде добре. Прощавай.
- Ну, як хочеш. Два рази не буду пропонувати. Хоча, може я проведу додому, якщо не хочеш давати номер телефону. Як тобі такий варіант?
- Ну вже зовсім. Ти здурів? Додому проведе, а потім ще в дім зайде, так?
- Ні, не так. 
- Досить. Тепер послухай. Ми з тобою знайомі може пару хвилин, і ти думаєш, що я дам тобі номер телефону або дозволю піти зі мною? Ти дуже помиляєшся.
- Я просто хотів допомогти. Яка ж ти уперта і сувора.
- Ти теж не подарунок. Нахабний і самовдоволений хлопець, який думає, що все буде так як він хоче. 
- Ну це твоя думка. Інші так не вважають.
- Мене не цікавлять інші. І взагалі, ти також мене зовсім не цікавиш. 
- Я помітив.
- Що ти помітив?
- Ну, якби я не був тобі цікавий, то ти б не говорила тут стільки часу зі мною. Зізнайся, я ж сподобався тобі?
- Тільки у твоїх снах. Ніколи в житті не хотіла б бути з такою людиною, як ти. 
- Ну, це ми ще подивимося.
- Годі говорити дурниці. Вже голова від тебе болить. Дякую за допомогу, сподіваюся, що ніколи в житті більше не побачу тебе.
- Повір, мені теж не хочеться знову тебе зустріти. 
- От і добре. Прощавай.
Знову на обличчі та нахабна посмішка і очі, які так пускають бісики. Боже, я ж тільки приїхала сюди, а пригоди вже почалися. Коли ж моє життя знову буде таке спокійне і прекрасне, як колись?