Глава 5. Ото нахаба!

Нарешті до кімнати увійшла Маніса, несучи в руках тацю.

- Ваш англійський сніданок, пані, - посміхнулась вона, зупинившись переді мною. – Поставити на стіл, чи ви бажаєте, аби я прилаштувала тацю на кріслі?

- А що, так можна?

- За вашим бажанням.

- Тоді… а прилаштуй-но.

Моя служниця згідно кивнула, а потім спритно підхопила тацю однією рукою, іншою вивільнила якісь непомітні на перший погляд опори, і зручно прилаштувала конструкцію з наїдками просто перед моїм обличчям. Спочатку я аж заплющила очі та з насолодою втягнула у ніздрі аромат, потім уважно роздивилася сервірування та страви. На бежевій лляній серветці стояла витончена біла порцеляна із сіро-зеленим орнаментом та позолотою – порожня чашка на блюдці, маленький чайничок, тарілка із двома смаженими яйцями, двома скибочками хліба, жменькою печених бобів, розрізаним навпіл томатом та пучком зелені, виделка й ніж, звичайно ж, зі срібла, ще одна мереживна серетка.

- О, які акварелі! – швиденько розправившись зі сніданком, я пошкрябала виделкою по денці тарілки,  милуючись зображенням - двірцева споруда з башточками, ставок із лебедями, старезний дуб. – Це справжній шедевр. Мабуть, коштує цілий статок? Ну, в принципі, що ж я хотіла, адже це імператорський посуд, еге ж?

- Звісно. Ранкове сервірування здійснено у відповідності до розпоряджень головного камердинера. Налити вам чаю?

- Дуже вишукано, - підставляючи чашку, я вдихнула аромат чебрецю та меду.

Дивно, та після сніданку мене добряче розморило, та я відчайдушно змагалася із сонливістю: не дай боже, заснувши тут, прокинуся в кімнаті гуртожитку.

- Добре, дякую, - витираючи серветкою і так чисті пальці, я поспішила підвестися та гайнула до дверей, що були приховані за легкими завісами із золотистих стьожок, ще й на кожному кінчику – дзвіночок; відчинивши, як і гадала, побачила розкішну ванну кімнату – гідну королівни.

- Бажаєте викупатися? – запобігливо зазирнула мені в обличчя служниця.

- А хто ж не бажає, - видихнула я, обережно входячи та милуючись рожевими шпалерами, розцяцькованими кількома люстерками у золотих рамах, високим вікном аж до підлоги, кришталевими світильниками-бра, білими шафками та, головне, величезною молочно-білою ванною на високих ніжках, що стояла просто посеред кімнати, оздоблена золотими кранами та зручними східцями; безліч скляночок, щіточок та брусочків мила були розкладені на поличках.

- Прошу, присядьте ось тут, - служниця вказала на низенький зручний диван, накритий білим простирадлом, - за хвилину купіль буде готова.

- Але поспіши, я маю встигнути це відчути, доки проснуся – хочу гарненько насолодитися розкішшю.

- Як накажете, пані…

Несподівано служниця розвернулася до дверей та, приклавши до вуст якусь паличку, протяжно свиснула. Миттю до кімнати прибігли ще дві дівчини-кішки та хапливо взялися за справу – одна напускала у ванну води, інша виймала із шафок та розкладала рушники – білі, немов сніг, Маніса усім цим керувала, підливаючи щось із пляшечок та спінюючи рукою. Тож не минуло й п’яти хвилин – а величезна ємність була вщерть заповнена. Скинувши через голову сорочку та зоставшись у чому матуся народила, я безсоромно зійшла по східцях та лягла до купелі.

- Ну от кінець чарівним маренням, - видихнула я, блаженно зімкнувши повіки та очікуючи, що от-от – і доведеться підводитися із ліжка та бігти в реальний туалет: такі сни, що пов’язані з водою, зазвичай свідчать про переповнений міхур.

Проте й за півгодини, коли на пучках пальців зморщилася шкіра, я все ще лежала у ванній, бовтаючи ногами та час від часу смикаючи хвостом, так що густа піна розліталася довкола, а служниці дівчата-кішки стояли поряд, склавши долоні на животах, та уважно за мною спостерігали.

- Ото чудасія – навіть привиділося, що мене заковтнула змія, - гарненько намочивши, я спромоглася перекрутити на пальці перстень, помилувалася блиском камінчиків, зітхнувши, пригадала обставини, за яких ми познайомилися з Денисом. – І справді дивний подарунок, - пробурмотіла я. – Може, вся справа в ньому? І це якийсь магічний амулет, або ж така спеціальна штуковина, за допомогою якої людину можуть увести в транс, наслати гіпноз чи ще там щось, може, всередині якийсь міні-передавач, нано-комп’ютер, один із фрак талів, що…

   Аж раптом тихенько задзеленчали дзвіночки, стукнули двері – і до кімнати увійшов «Паінг Такхоун» - звичайно ж, стилізований під величезного котяру, та ще й зодягнений як вельможа у 19 сторіччі – чорні обтислі штани з рудими оксамитовими лампасами, біла сорочка та темно-бордовий плащ, що недбало звисав на одному плечі, волосся зібрано у хвостик.

- Що, то це не сон? –  я округлила очі та майже пірнула під воду, прикривши оголені груди долонями.

- Валеріє, радий тебе вітати в Сагнурії, - тепер у погляді Дениса чітко проглядалася владність, як і в поставі та в рухах – переді мною стояв достеменний імператор. А я… лежала у воді. Яка ж ганьба.

- Я теж… дуже рада… тебе бачити… - пробурмотіла я із висоти своєї ванни, закушуючи губи та паленіючи від сорому. – Привіт…

- Чи зручні твої апартаменти? – він зупинився просто біля бортику та поклав долоню на край, я підібгала коліна й зіщулилася, непомітно збиваючи зі споду піну та виштовхуючи її наверх.

- Дуже зручні, все добре, але…

- Щось не так? – він нахилився над моїм обличчям, і я вловила запаморочливий чоловічий аромат, темно-карі, аж чорні зіниці пронизували мене наскрізь, а чітко окреслені вуста поволі розтягувалися у зверхній посмішці.

- Та як тобі сказати… В такому положенні мені трохи незручно вести світську бесіду, якщо ти розумієш, про що я.

- Не розумію.

- Ну, ти наді мною тепер стоїш, а я лежу тут у воді, та ще й… оголена. Тобі не здається, що це нечесно? Адже ти маєш наді мною перевагу, і тому… Може, продовжимо розмову на рівних?

- Гаразд, - і не встигла я й зойкнути, як, миттю скинувши додолу плащ, порухом руки зірвавши з плечей сорочку та переступивши через штани, зоставшись у спідній білизні, Денис занурився у ванну поряд зі мною. Я ледве встигла відсунутися вбік, в іншому разі він впав би просто на мене.