Роздiл 13

Чим ближче голоси, тим більше я лякаюся. Тут спробуй одного Арсіка витримати, а зараз понаїхали таких, як він, ціле юрбище!

У кущах майже нічого не розглянути, я висовую обережно голову. Бачу кількох хлопців, вони зупинилися. Сміються, базікають. Весело їм, а мені ось тривожно. Якщо зараз сюди прийдуть, то я взагалі тоді до ночі застрягну в кущах. Треба вибиратися…

І я обережно повзу під кущем, виглядаю, начебто відвернулися. До них підходять ще кілька хлопців і навіть дівчата на горизонті з'являються. Гаразд, немає часу розглядати. Прикинуся кішкою, майбутньою подружкою Барса, і на м'яких лапах втечу від стада подалі, до свого гніздечка принцеси ближче.

Виходить непомітно пробратися за дім. Дякувати помічниці з господарства, вона сьогодні прибирала і залишила двері на терасі відчиненими. Швидко пірнаю туди, і біжу через три сходинки, ніби за мною женеться натовп з кинджалами і Арсік з мечем на чолі.

- І що мені робити? Я одна, а їх ціла сотня! - скаржуся в чаті друзям.

Ну, звісно ж, я не стала трястися на самоті. Слізно попросила Сашку і Матвія вийти на зв'язок, поки їх подруга жива. Хто його знає, скільки мені залишається.

- Та невже ціла сотня? Ти рахувала їх, чи що? - дивується Сашка, споруджуючи собі на кухні бутерброд.

- Ні, але регочуть вони так голосно, ніби прибув цілий полк! Ще й гламурних дівчат запросили, щоб розважатися. Бачила парочку, на моделей схожі.

- Що зараз роблять? - цікавиться Матвій.

- Ножі точать для страви на ім'я Маліка, - сміється подруга.

- Не смішно! Тобі б сюди, - огризаюся у відповідь. - Почекайте, - до вікна підходжу, - вони зайняли всі лежаки, роздягаються. Очманіти!

- Що там?

- Кажи швидше?

- Та ні, нічого, - обережно виглядаю. - Хлопців не сотня, але все одно багато і всі такі гади вродливі, здоровенні, височенні, ноги метрові... Тьху ти! Знову Арсеній у всій красі стоїть в плавках, а біля нього якась брюнеточка, лапає мажора за біцепси.

- Отже, є за що лапати, - хіхікає Сашка.

Подружка у мене взагалі така з вогником, що називається.

- Ось тільки це і є у нього, - не сперечаюся, зблизька навіть пощастило побачити скульптурне треноване тіло злого красунчика. - А більше нічого у нього з корисного. Ні сумління, ні доброти, ні розуму.

Матвій енергійно киває, погоджуючись зі мною.

- Я чув, що футболістам цього й не треба. Аби по м'ячу попадати і гарненько скалитися потім на камеру для фанатів. У них навіть почуттів немає ніяких, не кажучи про адекватність і людяність. Все їм відбили на полі м'ячем. Зовсім тупі. Відморожені повністю!

Треба ж, якось це не пов'язувала. Виходить, Арсік того... зовсім безнадійний. Співчуваю його батькові, єдиний син, і так не пощастило.

- Матвію, ну ти де це вичитав? Якщо тупі, як тоді в універі вчаться? - Сашка ось сумнівається.

- За гроші! Ясна річ! - не відступає від своєї версії друг.

Знову хвилююся з новою силою. Бачу, як Арсеній показує двом чоловікам у білих костюмах кухарів, куди нести продукти і стіл накривати. З боку альтанки понесло ароматом смаженого м'яса з барбекю. Слинки потекли, їсти захотілося. От халепа. У мене ж з собою немає нічого, навіть питна вода закінчилася в пляшці.

- З футболістами зрозуміло, випадок важкий. А мені що робити? Закритися і тихенько сидіти?

- Ні, скинь їм що-небудь важке на голову, - пропонує Матвій на повному серйозі.

- Якщо хочеш від мене позбутися, так і кажи!

Вигадав, теж мені. Адже потім приб'ють ті довгоногі демони.

- Спокійно виходь і все. Ну, Малі, не будь як маленька. Зрештою, ти там теж живеш. Маєш повне право!

- Ех, Сашко, ти, мабуть, мене ненавидиш, - сумно зітхаю. - Ну добре, відбій. Почитаю що-небудь на голодний шлунок. Зате буду знати на майбутнє, що треба їжею заздалегідь запасатися.

- Ні, нічого не читай. Виходь! - подруга не відстає.

- І як ти собі це уявляєш?

- Мажор напевно розповів про тебе дружкам, і буде тільки радий, що ти боїшся і ніс не показуєш. Ось і покажи, що не боягузка! Коли ще зможеш заявити про себе?

І, справді, коли? У мене немає зараз іншого дома.

- Обов'язково тримай при собі телефон з включеним зв'язком з нами. Раптом що, ми швидко врятуємо, - несподівано і Матвій підключається до божевільної ідеї, хоча він з нас трьох більш спокійний. Це в парку його тоді переклинило.

- Тільки я вимкну звук на вас, щоб не видати свою групу підтримки.

Наважуюся.

Якщо і виходити мені, то не з кущів. Ось з дому, так. Де хочу, там ходжу, що мені якийсь там Арсік. Він напевно скаженіти почне, та й не запрошували мене на вечірку.

Уявила злого синочка маминого нареченого з перекошеним від гніву обличчям... Ох, як стало приємно. Наче квіти розцвіли на душі та запурхали різнокольорові метелики. Якщо злити нахабного хлопця, то кому, як не мені? Це після всього, як він до мене ставився!

Ще трошки спостерігаю за зборами. Намагаюся налаштуватися. Страшно. А не піду, друзі засміють, і Арсеній при зустрічі обов'язково щось колюче ляпне. Він говорить мало, але гостро, влучно, підкреслюючи статус, хто величний Він, а хто, нікчемна я.

Переодягаюся в сукню. Є у мене одна нічогенька, синенька, до середини стегон. Мама змусила купити. Я ж більше у спортивках бігаю, але мама хоче мене бачити дівчинкою. Зав'язую волосся у хвіст. Підфарбовую очі для впевненості. Там, скоріш за все, дівчата футболістів собі ціни не складуть. Розфуфирені курки.

Спускаючись, з кожною сходинкою моє бажання повернутися в тихе гніздечко принцеси зростає. І я навіть передумую виходити. Нехай буду боягузкою, до того ж залишуся голодною.

Знизу лунає тупіт і голоси хлопців. Сідаю на сходинку і слухаю:

- І де це твоє непорозуміння? - запитує один з них, голос не знайомий.

- Сховалася в нірку, - відповідає весело Арсік. - Та ну її, нехай сидить, не будемо лякати дівчисько.