Роздiл 12

Приїжджаю до маєтку Володарських і боюся зайти. От і як мені відчувати себе як вдома? Ходжу під високим парканом, навіть заглянути туди не виходить. Раптом там Арсік голяка розгулює? Ох, не можна мені стільки потрясінь переживати за один день. В аптеці нічого не продають для стирання пам'яті, я питала. Порадили краплі заспокійливі випити. Так, але вони не знайомі з сином маминого нареченого. Тут відро доведеться пити, щоб рятувати нерви.

Дивлюся на паркан, думаю, як заглянути. Хоча б спробувати треба. Ставлю ногу на виїмку в цегляній кладці, рукою чіпляюся, щоб підніматися.

- Ану, стояти! Куди зібралася?

Мене за плечі відтягує здоровенний чоловік у формі охоронця. Грізний такий, вусатий, махає наручниками.

Навіть сантиметру не дали проповзти. Мені треба було здогадатися, що територія на вулиці надійно охороняється.

- Додому потрапити хочу, - пищу від переляку.

- Додому не ходять через паркан. І тут ти не живеш. Провалюй, поки патруль не викликав.

- Чесно кажу, я тепер тут живу. Запитайте у господаря, скажіть, що Маліка після навчання повернулася. А паркан я лише перевіряла, мені подобається чіпати паркани.

Що я несу, сама не думаю, аби не здали в патруль.

- Сумнівно щось, - гундосить охоронець.

І тут розуміння приходить…

- То вас Арсеній послав мене вигнати? Він заплатив, щоб мене не пускати додому? 

Їй богу, не здивуюсь. Арсік той ще хитрий засранець.

- Зараз розберемося, - все ж вусатий чоловік йде на контакт.

Охоронець дзвонить Ігорю, той його міцно облаяв, судячи, з почервонілої фізіономії. І ось мій перший самостійний приїзд в новий дім не задався, як і взагалі моя тут поява. Мене провели, допомогли потрапити на територію та попросили не дражнити охорону, любити паркани з внутрішнього боку двору, як добропорядний мешканець.

Даремно хвилювалась, як виявилося. Арсіком тут і не пахне. Роблю висновок, що вдень можна сміливо сюди приходити. Футболіст десь вештається до пізнього вечора.

У садівника з'ясовую, де знайти кота. Заношу речі до себе в кімнату, беру миску і виходжу на зближення з улюбленцем мажора.

Як садівник і сказав, кіт знайшовся біля заростей ялиці. До того ж, не на землі сидів або валявся, як і належить тваринам. Ні, цей мажористий котяра, розвалився на лежаку, одним оком спостерігає за птахами. Виглядає ситим і життям задоволеним. Такого зверху рибою закидай, він ще й обуриться, що забруднили.

- Барсику, Барсику, - кличу кота, більше не ризикую погладити.

Котяра відкриває і друге зелене око.

- Дивись, що я тобі принесла. Бачиш, тут корм? Смачнючий! М-м-м... смакота. Все для тебе, для мого нового найкращого друга.

Мені здається, чи кіт фурчить невдоволено?

Це тому що не спробував ще смаколика.

Ставлю мисочку на землю, в неї викладаю корм. Сашка запевняла, що фірма хороша, коти її бабусі відразу накидаються, а потім від щастя голосно муркають. Головне, ароматом поманити, там же з додаванням кролика. Барс повинен відчути.

Примовляючи ласкаво, заманюю кота до миски. Він ліниво злазить з лежака. Підходить і нюхає. Чогось чхає. Потім задирає хвіст і миску перевертає.

- То ти так, значить? А ми ж могли подружитися! - я біжу за котом, але той ще швидше від мене несеться та пропадає з поля зору.

Невдала сходинка - не сходи, впав - на четвереньках лізь. Це нам повторює фізрук з перепою.

З кормом не вийшло, наступного разу обов'язково спрацює інша приманка. Запитаю ще у Сашки, що подобається котам її бабусі, в інтернеті почитаю. Барс обов'язково полюбить мене. Ну повинно ж у нього бути котяче сумління!

Увечері я тримаюся біля мами та Ігоря, заважаю романтиці парочки. Ну а що поробиш, з ними безпечніше, ніж навіть з вусатим охоронцем. Почула, що Арсеній допізна на тренуванні, розслабляюся. Одним словом, живу.

Зранку повторюється все, але не повністю. Я приходжу на свою гойдалку з великою маминою парасолькою. Закриваюся від деяких збочених. Не прошуся мене підвезти. І сподіваюся, що Арсік і сьогодні затримається.

Потрясіння починаються, коли приїжджаю до коледжу.

- Мамо, ні, ні! Я з вами! Не кидайте мене! - кричу в телефон на весь поверх, лякаючи студентів.

- Маліко, скільки разів ти переконувала мене, що вже досить доросла? Ось вважай, що я повірила. Нічого з тобою за два дні не станеться. Я ж і на більший термін їхала!

- Так, але тоді ти не кидала мене одну в домі нареченого на торту…

Не домовляю «тортури», а то знову почнеться, що я безсовісно намагаюся очорнити гарного хлопця, замість того, щоб поставитися з розумінням, бути хорошою дівчинкою.

Ото вже ні, не буду я для мажора хорошою дівчинкою.

Пішов він, гарний хлопець!

Повертаюся додому із занепокоєнням. Купила іграшку для Барса, він лише понюхав її та знову втік. Гаразд, як хоче. Мій таємний задум коли-небудь спрацює. І котяра буде радісно мене зустрічати, виляючи хвостом, а не тікати з незадоволеним пирханням.

Беру книжку, лягаю біля басейну на лежаку. Розслабляюся та вирощую в собі позитивні думки у зв'язку з переїздом.

Я одна на великій території. Принесла собі високий келих з апельсиновим соком. Навколо краса, роздолля. Уявляю, що потрапила на розкішну віллу, а за будинком відкривається вигляд на безкрайній океан. М-м… насолода!

Читаю книжку, і в цей момент мені добре на всі сто відсотків.

Рівно через два розділи в моїй книзі з'являються напружуючи звуки. Схоже на рух машини від входу до парковки. Мені не видно звідси, тільки чути. Хтось приїхав, повернувся додому. І цей "хтось" збиває мій гарний настрій одним махом на половину відсотків.

Не буду звертати уваги. Може, обійдеться. Роблю вигляд, ніби зосереджено читаю, і прислухаюся.

Хм-м... дивно…

Чому рух машин до парковки повторюється ще і ще, як ніби туди заїжджає багато різного транспорту? І чому я починаю чути голоси? На хвилиночку, не один голос Арсіка. Реготання цілого натовпу!