Роздiл 11

Маліка

Ранок починається для мене рано. Стільки емоцій після переїзду, що я навіть прокинулася раніше будильника. Швидко привела себе до ладу. Час ще є, тому побігла на двір. Після життя у квартирі досить незвично, що тільки вийшла і вже потрапила на огороджену квітучу територію.

Включаю камеру на телефоні та беруся за справу. Друзі попросили знімати для них все-все, кожен кущик, і показувати. Особливо Сашка, їй цікаво подивитися на володіння олігархів.

- Ось тут у них величезний басейн. Коли-небудь вас запрошу. Мені дозволив наречений мами! - обіцяю на відосі, та далі біжу.

Побіжно познімала рослини, стежки, вигляд на терасу з двору. Загороджений сіткою тенісний корт, хоча його і для міні-футболу можна використовувати, ворота стоять.

Тепер до найголовнішого.

Потрапляю на задвір'я, тут теж багато місця. Уздовж паркану стіна з пухнастих ялинок. Садівник їх робить врівень і виглядає дуже гарно.

Переводжу камеру від ялинок далі.

- А це мій особистий подарунок від мами та Ігоря! - радісно оголошую на відео. Вчора під час обіду на нього якраз натякали. - Як вам? Адже супер?!

Між кущами троянд для мене встановили пречудову білосніжну садову гойдалку. Мама потім казала, що вони довго думали, що мені таке зробити приємне, і вирішили влаштувати тут мій особистий куточок. Я зможу на гойдалці читати, слухати музику, навіть є висувний столик для ноутбука, вийде і з навчанням робити завдання.

Сідаю на гойдалку і відкидаюся з насолодою.

- Ну і ну, - лунає звідкись зверху.

Пташки співають, але начебто "ну-кати" вони не вміють…

Задираю голову.

У великому вікні стоїть його величне нахабство, сер Арсеній. Мені видно його наполовину від пояса. Як завжди, роздягнений. І думай тепер, він хоча б у боксерах?

- Малявко, геть звідси! - пирхає на мене невдоволено.

- Не подобається, не дивись. Тут мій маленький куточок на весь великий двір!

Огризаюся та продовжую кататися. Ще більше розгойдуюся, показуючи так, що мені вимоги мажора до червоної лампочки.

- Твій куточок не повинен знаходитися під моїм вікном! Ти псуєш мені вигляд!

Ах, он воно що…

- Твоє вікно теж не подобається мені і гойдалці, - не хочу поступатися.

Я ж не прошуся до нього в кімнату, тихесенько сиджу собі. А він чіпляється.

- Добре, - хлопець несподівано погоджується. - Катайся, Малинко, в своєму куточку.

Мажор пропадає у вікні, з'являється кіт. Ще один розглядає мене з невдоволенням. Бачте, псую їм вигляд.

Яким таким чином?

Розчесалася, пристойно одягнулася, все ж наче добре. Чи тим, що я не спекотна засмагла красуня з великими грудьми у відвертому бікіні, не виблискую накачаною дупою? Авжеж, зрозуміло, які у Арсіка смаки на красу.

- Ех... не найкращий ранок, але теж зійде, - тепер Арсеній з'являється поруч з вікном на відкритому балкончику.

Переводжу туди погляд і падаю з гойдалки.

О ні-ні-ні!

Боже, за що? Відбийте мені чимось пам'ять!

Я дізнаюся відповідь на своє запитання. Відповідь ця мене вражає до крайнього жаху. Нахабний, безсоромний хлопець стоїть на балкончику... без усього. На ньому навіть немає боксерів.

О боже мій! У нього хоч трохи є сумління? Здається, ні. Нахаба пишається великою гідністю.

- І чого не катаєшся на подаруночку? - він ще й дражнить мене. Збоченець!

- Мені на навчання треба збиратися. Тільки тому.

Більше не піднімаючи очей, біжу скоріше в дім, в свою кімнатку. Захекалася, намагаюсь віддихатись. У ванній бризкаю на щоки холодною водою. Не можна показувати вигляду, що я збентежилася, і мене досить легко позбутися з мого затишного куточка.

Хоча пізно…

Поки я збігала, мажор голосно реготав.

Мама попередила, що Арсеній підвезе на навчання. Наших батьків вже вдома немає. Такі відчуття, що я потрапила в пастку повну загроз. У будь-який момент до мене зможе вдертися майбутній зведений гад. Тоді я йому... я йому... вріжу. Звісно ж, буду боротися, кусатися, битися.

Хапаю зі столу підставку з льодяниками, вона важка, металева.

Полізе Арсік, тоді його пригощу прямісінько в голову.

Але ніхто не ліз, не ломився до мене. Я навіть розхрабрилася з підставкою та випила какао, зробила собі бутерброд.

Арсік з'явився, коли мені вже час підтискав виходити. Мовчки пив еспресо з кавомашини, робив вигляд, ніби взагалі не помічає мене. Але я пильність не втрачала, тримала підставку міцно в руці.

- Тобі батько казав, щоб ти мене відвіз на навчання? - питаю, як би ненароком.

- Угу, казав, - киває Арсік, відставляючи порожню чашку. Ясна річ, не миє, далі йде. - Треба виходити. Гаразд, допоможу.

Підходжу до його машини, топчуся поруч. Заглядаю, чекаю, коли скаже, що можна сідати.

Арсеній під'їжджає до воріт, клацає пультом, вони роз'їжджаються. Визирає у вікно машини, обдаровуючи глузливим поглядом нахабно-вродливих очей.

- Швидко біжи до кінця дороги, потім звернеш і там зупинка. Ну все, допоміг. Бувай, Малинко!

Вдарив по газах і залишив мене махати йому з лайками підставкою з льодяниками.

Не сильно то й хотілося! Пішов ти, дурень пихатий! Нехай твоя тачка захлоне через сто метрів! Нехай тебе за дупу клюне півень! Ціла півняча зграя!

Побажань у мене набагато більше. І всі недобрі, злі. Ненавиджу мажора!

Усе розповім матусі та її нареченому.

Не пробачу, поскаржуся, потім помщуся. А може і навпаки. Та неважливо зараз... Я ж запізнюся в коледж на лекцію до найсуворішого викладача.

- Не хвилюйся, я двері зачиню, - на мої лайки з заростей виринає садівник. Напевно, злякався розлючену дівчину, що навіть по-людські заговорив.

Ось так і дісталася до коледжу з рюкзаком на плечі та підставкою з льодяниками в руці. Щоправда, льодяників поменшало. Садівника пригостила, собі в рот засунула, щоб розлюченість підсолодити. В автобусі дітям ще роздала, трохи залишилося поділитися з друзями.