Роздiл 10

Арсеній

Нестерпне дівчисько зовсім не бачить кордонів. Ще дня не прожила тут, а вже норов показує - мене виганяє з мого ж маєтку. Он яка підла зараза!

Краще б у нареченої батька був довбанутий син. Тоді б я швидко його навчив розумінню. Пару разів прищемив дверима голову, зі сходів побігати спустив і викинув у вікно політати. Така у мене гостинна програма мінімум для тих, хто потрапляє на мою територію без попередження. Можливо, ми б і порозумілися потім, коли у нього рани загояться та ніс зростеться.

Але що мені робити з отруйною Малинкою? Вона ж така дрібна, оката, тільки й хоче вжалити гострим язичком. Ще обов'язково матусі поскаржиться, Ганна передасть батькові, та новий головний біль до мене ж повернеться.

От лайно... Навіщо ці одруження вигадали? Кому вони до біса потрібні?!

- Маліко, ти завжди можеш запросити до нас друзів. Відчувай себе затишно, не соромся.

Мій батько, напевно, приймає якісь ліки, від яких у людей мозок відключається. Як зі мною, то він частіше суворий. Особливо останнім часом. Зате для донечки нареченої все найкраще на рожевій таці.

Бр-р! Дратує і бісить.

І хитрунка ще й посміхається миленько, на щоках невинний рум'янець. Відчуваю, незабаром так батька обробить, що і спадок мій захапає маленькими тонкими пальчиками.

- Спочатку потрібно перевірити її друзів. Адже ми не можемо приводити до себе, кого завгодно, - справедливо втручаюся.

Ну хтось розумний тут повинен залишатися.

- Мої друзі - не хто завгодно, - ображено заперечує дівчина, показово шморгаючи носом.

- Арсе, ти знову? Ми домовилися начебто, - прилітає до мене зауваження.

- Про друзів договору не було. У мене цінні речі вдома зберігаються. Я не можу так ризикувати!

- Отже, ті... кхм-кхм... не дуже пристойного вигляду дівчата, - тато пом'якшує вислів, - вселяли довіру? Ти ж якраз і притягував з командою ненадійних подружок. І я досі не знайшов свій платиновий годинник з діамантами, подарунок від приятеля, який купив ювелірний завод.

Гаразд, проїхали. Знову починається! Вже рік я про годинник цей слухаю. Але більше батька зачіпає, що він тоді застав після поїздки розгулюючих оголених дівчат, які анітрохи не соромились дорослого дядька. З тих пір по всіх коридорах камери повісили, у дворі вони теж на кожному кроці.

- Я знайома з друзями доньки, - Ганна, ніби присягаючись, притискає руку до грудей. - Вони дуже позитивні та надійні. Багато разів до Маліки приходили в гості. Арсенію, а ти великий молодець, що дбаєш про безпеку. Відразу відчувається, що ти відповідальний і дорослий хлопець. Ігорю, таким сином тільки й можна пишатися.

- Еге, дожити б, - бурмоче батько, посилаючи в мене гострий погляд з попередженням.

Поки виходить, що одна Ганна ще в своєму розумі. З батьком справа кепська, Малинка прикидається янголятком, а сама здатна тільки шкодити. Ось як зараз розчулено віями плескає, і під столом стискає пальці в кулаки.

Друзі в клубі радили не давати їй звикати й обживатися. Потерпіти трохи вередунку до весілля батьків, потім виганяти. Ну так, ну авжеж, тоді я до весілля взагалі здурію.

Батько казав - нічого не зміниться. А як тоді назвати, що я доньку нареченої повинен возити, доглядати за нею, щоб не крала у людей телефони, допомагати на новому місці освоїтися, і зав'язувати з вечірками?

І що значить зав'язувати? У нас якраз починається сезон важливих матчів і вечірок!

Загалом, подумав я і вирішив. Не можна єдиного сина обмежувати через всіляких приблудних малинок. Сьогодні наречена одна, завтра інша, а спадкоємець тільки один, тільки Я.

- Арсе, ти думаєш, що кажеш? - батькові мої міркування відразу не подобаються. - Я виховував тебе один, ні в чому не відмовляв. Все переймався, як мій син без матері росте, намагався не давати тобі відчувати себе хоч у чомусь обмеженим. Через це й у футбол відправив, аби син там не нудьгував. Нарешті зважився на серйозні стосунки, то ти мені заважати збираєшся? Ану, зізнавайся?

Розмова у нас не задалася з самого початку. Спеціально попросив батька пройти до його кабінету. Перевірив, щоб ніхто не підслуховував. Але він так кричить, що й сусіди скоро дізнаються.

- Це вони мені будуть заважати, а не я, - роблю вигляд, ніби сильно засмучений. - Ми не зможемо жити разом.

- Зараз я чую тільки слова егоїста. А ти ж навіть спроби не зробив, - роздратовано відмахується тато.

- Та навіщо? Ти завів собі нову сім'ю, а не я. Тому ти і роби турботливі спроби. Мені час вирушати у вільне плавання, - поступово підводжу до того, що вирішив і давно хочу отримати. - Мій поверх у маєтку не віддам нікому. Але мені ще потрібні особисті апартаменти, бажано пентхаус у центрі міста з чудовим виглядом. Тоді я не буду заважати, і проблем ніяких не виникне. Обіцяю приїжджати до вас у свята і доньку твоєї нареченої не чіпати.

Батько знімає окуляри, тре перенісся.

- Лише пентхаус хочеш?

- Так, мені підійде, - киваю впевнено.

- А як щодо острова? Давай теж купимо? - пропонує батько.

Треба ж, як розщедрився.

- Ну-у... Я не думав про це. Хоча гарна ідея. Острів теж хочу!

Уявляю, як ми з командою там відірвемося. Весь острів мій. О та-а-ак, те що треба!

- Арсе, ти головою не вдарився? Який, дідько, пентхаус, який острів? Ти ж взагалі про себе не здатний і дня подбати!

- Дуже навіть здатний. Адже мені скоро двадцять два! Між іншим, мої друзі набагато раніше почали жити в своїх особистих квартирах. Давно час і мені отримати холостяцьке лігво.

- Я знаю твоїх друзів гуляк. Не найвдаліший приклад, - батько хмуриться. - Ні, ти не готовий ще до вільного плавання. Живи з нами, і закінчили розмову.

- До пенсії з тобою жити буду?!

- Ні, поки не подорослішаєш.

Еге ж, дотепніше відмовки вигадати неможливо. Відразу б сказав, що не дасть на квартиру спадкоємцю.

Іду до дверей з розумінням, що провалилася ідея з пентхаусом та взагалі з особистим житлом. Просто так кидати маєток не хочу. Малинка тільки й зрадіє, а друзі її ще більше. Доведеться нам з Барсом її виживати.