Роздiл 9

До обіду залишається мало часу. А у мене в крові градус злості зашкалює.

Заважаю я йому, бачте. Місце займаю у панських покоях. Посміла зайти не на свій поверх. Ще й кота налаштував проти мене. Ненавидить, ясна річ.

Ходжу по двору сумна, настрій поганий. Неприємно переїжджати, коли від тебе збираються позбавлятися найближчим часом. Найприкріше, що поки нічого не вигадується. Хочеться мажорчика провчити, але ж як? Чим його, прегарного мачо, потішити?

Збоку від стежки ворушаться кущі.

Ближче підходжу, придивляюся. Звідти визирає чорний кіт, виблискуючи зеленими вогниками з очей, і ворушить вусами.

Угу, зрозуміло. Арсік послав його за мною стежити. То так вони зі мною? Виживають! Переслідують!

- Барсе, передай господареві, що він мені і даром не потрібен, - не витримую я. - Не хоче, нехай зі мною не спілкується. Та я взагалі мало місця займаю, ви навіть мене не помітите. Просто відчепіться і все. Ось з принципу тут надовго залишуся!

Висловилася, і полегшало трохи.

Кіт назад прошмигнув у кущі та зник. Моторошно стає... Виходити з кімнати краще зі зброєю. І треба перевірити на міцність у спальні замок. Раптом у моєму лігві принцеси погано зачиняються двері?

По дорозі мені ще зустрічається садівник, малоговіркий чоловік. Він підстригає дерева, наводить перед маєтком красу. Спробувала його розговорити, нічого не вийшло. Та ще й на щойно посаджений кущик ненавмисно наступила. Садівник, гірко зітхаючи, взагалі втік від мене. Ось ще один додався незадоволений до купи.

Повертаюся у дім. Виявляється, мене вже шукали. У їдальні відбулися помітні зміни. Тепер стіл поставили посередині, з'явилися стільці, білосніжна скатертина і ваза з квітами. Мама в центрі столу ставить свій фірмовий м'ясний пиріг з капустою. У господаря радісно горять очі, і вже тягнеться з тарілкою до пирога. Тут же й Арсік, знову випередив мене на родинному зборі.

Доводиться займати місце біля мажора. Незручно вийде, якщо я схоплю стілець і в нападі страху подалі втечу. Ні, я його не боюся. Зовсім не боюся. Але все ж таки відсуваюся потроху.

- Так, сьогодні видався день метушливий. Зате все встигли і заживемо тепер спокійніше, - підбадьорює нас мамин наречений. - М-м-м... який смачний пиріг. Смакота! - пробуючи, хвалить коронну мамину страву.

- Маліко, а ти чому не береш? Напевно, досі ще під враженням? - мама помічає, що я в напрузі, вдавитися боюся на радість тут деяким, особливо шкідливим.

- Салат поки спробую, - накладаю з глибокого блюда хоч щось, аби мене менше смикали.

- Розумію, поки тобі незвично, але з часом обживешся, сподобається, - обіцяє Ігор, хапаючи добавку пирога.

- Якщо не сподобається, тоді і обживатися не варто, - допомагає порадами Арсік.

Йому теж мамин пиріг припав до смаку. Жує за обидві щоки і не давиться. От гад ненажерливий.

- Обов'язково звикну, - наперекір кажу. - І мені вже у вас подобається. У такій затишній і доброзичливій обстановці давненько не була.

- І ти ще не бачила, який ми приготували тобі подарунок, - мама інтригує.

- Який? - я питаю вголос, а Арсеній очима.

- На задньому дворі побачиш, - Ігор підморгує.

- А мені якийсь буде подарунок? - не витримує Арсік, бач, який до уваги ревнивий.

- Минулого місяця я дав тобі на нову машину. Досить з тебе, - батько його швидко ставить на місце.

Настрій трохи піднімається. Чим більше дратується майбутній зведений гад, тим краще у мене з апетитом. Ось і салатики спробувала і до пирога перейшла під розмови батьків, що вони далі планують. І про нас не забувають, що головне.

- Сину, допоможи звикнути до нової обстановки дівчинці. А ти, Маліко, знай, що тепер це теж твій дім, - доброзичливо пропонує допомогти батько синові.

- Але як я допоможу? Я ж зайнятий постійно, - той нахабно з'їжджає, не дивуючи мене.

- Як-як! З друзями познайом, тільки без цих ваших божевільних тусівок. І на навчання підвозь, тим паче вам по дорозі, - насідає Ігор.

Е-е... до такої міри допомагати мені не треба. У спинку стільця втискаюся від жаху. Мені пожити ще хочеться.

- А моя Маліка така, що теж без діла не стане сидіти, - мама рухає бровами, немов натякає, про що я не знала. - Завжди прибере, смачно нагодує. Моя дочка вміє смачно готувати. Прийдеш з тренування, і все на столі. Ми ж на роботі затримуємося та відрядження часті.

Кхе-кхе!

Чого? Давлюся соком, кашляю.

Мама навіть не змогла мої відбивні подужати. Припустимо, дещо я готувати вмію, але ж то не для всіляких нестерпних Арсиків!

- Я міг би і піцу замовити, але вечерю Малікі не пропущу, звичайно ж, - хитро поглядає мажор, немов на вечерю мене буде їсти у смаженому вигляді під гострим соусом.

Ледве тримаюся, киваю з посмішкою. Арсеній взагалі перед моєю мамою сама чарівність. Підозріло з усім погоджується. Невже таки вигадав, як моє життя на жах перетворювати? Так, він точно виживати збирається. Але як? Чим саме? Хочеться знати і страшно перевірити. Це ж на мені доведеться тоді перевіряти!

Наші батьки, дивлячись на нас, заспокоюються.

Тільки не ми. Ні-і, ніяких обіймашок і радості.

Я вже зрозуміла, як Арсеній вміло приховує свої хитрі, нахабні думки. Він вродливий, популярний, і звик, що дівчата за ним самі бігають. У його житті все було чудово до появи мене. Зміни лякають красунчика.

І тільки ми залишаємося наодинці, коли виходять батьки, маски відразу спадають самі собою.

- Навіть не сподівайся, дрібна злючка, що ти тут надовго, - Арсеній шипить з попередженням.

Грізно насупився і більше не приховує думки.

- Якщо що, я тебе не затримую. Ти ж чув, це тепер і мій дім, - з викликом огризаюся у відповідь.

Хлопець пронизливим поглядом з хвилину тисне на мене. Потім на його обличчі з'являється хитра усмішка... підозріла і лякаюча…

- У такому разі, щиро запрошую, - широко розводить руки, ніби зібрався обійняти. - Тобі сподобається жити за Моїми особистими правилами.