Роздiл 7

Маліка, як ніби відчула, що я дивлюся, повертає голову, спалахує, розорюючи широко очі. Еге, мене, “приємного у спілкуванні” хлопця, побачила. Дуже помітно. Шепоче про щось друзям, таким же несповна розуму, як і вона. Тепер на нас вся трійця злобно витріщається. 

- Гей, ви заблукали? То я проведу, - лякаю компанію під регіт друзів.

- Так проведемо, що ви миттю забудете, куди йти збиралися, - вигукує Міха, аби подражнити.

Маліка насупилася, руки в боки вставила. Здуває з чола пасмо золотистого волосся. Кумедна вона, коли сердита й отруйні колючки випускає.

- Краще б відчепилися від нас! - вимагає дівчисько. - Нам не потрібні проводжаті. Тим паче такі знахабнілі мажори.

- Та що ви кажете, а ну тікайте звідси, - відганяю трійцю, ображену на нас.

Отже, всі нас потребують. Дівчатка липнуть і всюди переслідують, а цих наші обличчя не влаштовують. Нехай тоді ходять іншою дорогою в коледж. І не миготять повз мене, адже нервують.

- Сила є, а на розум грошенят, мабуть, не вистачило? - ти подивися, йолоп нас теж дражнить, перебуваючи на відстані.

Та він, безсмертний, чи що?

- На сумлінні вони теж заощадили, - підтакує йому подружка Маліки.

- Ну все! Зараз отримаєте, - роблю різкий крок до них.

Вся трійця зривається з місця й біжить, біжить, поки... дивна на всю голову Малинка не падає. Вона знущається, чи що? Скільки нас можна смішити?

Бачу, як їй допомагають встати друзі, ось ще обтрушують. Ну ти подумай, які турботливі. Дратують всі троє, особливо скажена донька нареченої батька. Хоча і той її дружок наривається, нехай би тримався подалі від мого кулака. Можу ж зачепити випадково біля дерева.

- І ви уявляєте, ось це ось, мені довелося терпіти в ресторані, - роздратовано продовжую дивитись услід зухвалій Малинці.

- Не пощастило, співчуваю. Наречена твого батька виявилася з сюрпризом, - погоджується зі мною Назар.

- Але могло бути ще гірше, - посміхаючись, ніби знущається Міха.

- Та куди ж ще гірше? Досить реготати! У мене взагалі-то серйозна проблема.

Я і так вже розлючений до сказу, що буде далі, не знаю. Давно так не заводився, але тут ніби змова і все проти мене. Ще й друг сміється, вже тільки за це йому врізати хочеться.

- Арсене, та я зрозумів, що проблема, - Міха відкашлюється, прикриваючи смішки. - Гірше все-таки могло бути. Я ж як уявив, що замість спритної блакитноокої білявочки, ти міг отримати в сестри двухсоткілограмовую чемпіонку з Самбо. Вона була б тебе вище і ширше в три рази.

- От як схопила б пухкою ручищею за найцінніше і найдорожче, - допомагає фантазувати Назар.

- Та пішли ви, бовдури! Мені й без ваших фантазій погано, - психую на друзів з хворою уявою.

Ніхто не може мені пояснити, навіщо з'являються зведені сестри. Батько вже дістав, щоб я за нею, беззахисною дівчинкою, наглядав. Зайнятися мені нічим, чи що?

До речі, про зайнятість... Найбільше я люблю організовувати вечірки. Самі крутезні виходять у дворі мого маєтку. Приїжджає вся моя команда, дівчата, іноді ще когось запрошуємо із спільних знайомих. І пірнаємо у відрив, запалюємо по повній програмі до ранку.

На ці вихідні треба забацати щось особливе, таке, щоб стіни тремтіли, птахи розліталися злякано та сусіди за парканом поховалися. Тільки так зможу забутися та викинути повністю з голови божевілля батька. Менше біситься, згадуючи Малинку. Жити, коротше. Як раніше і як саме я звик.

На навчанні ми просто відсиджуємося, вірніше, з'являємося час від часу. Найбільше йде сил на футбол. І навіть на лекції листуємося в чаті команди, обговорюючи майбутню вечірку після тренування.

Все вирішили, мої ідеї підтримали. Потираю руки, і чекаю. Настрій значно покращився.

Перед футбольним клубом зупиняю машину.

- Тату, звоню з важливого приводу, - набираю батька.

- Знайшов тих виродків, які образили Маліку?

Тьху ти, дідько.

Він ще пам'ятає про це!

- Та-ак, знайшов. Обіцяв же…

- І?

- Затягнув їх за кут і покарав кулаком. Ватажкові розбив ніс, а його приятелям дав у вухо. Потім вони вибачалися перед дівчиною і її другом. Обіцяли більше не лізти.

- Ну що, непогано. Все одно придивляйся, а то мало що. Коледж близько. Сподіваюся, ти взяв у доньки Ганни номер телефону?

Нащо він мені здався? Чортихаюся крізь зуби.

- Ні ще, не встиг.

- Нічого, я тобі скину. Все, мені ніколи, Арсе. Потрібно починати нараду.

- Почекай! - кричу в слухавку. Я ж не заради дівчини дзвонив. - У мене намічається вечірка. Ти завтра збирався у відрядження. Нічого не змінилося? 

Батько підозріло кашляє. Захворів, чи що? То нехай наречена лікує коханням.

- Збирався тобі ввечері сказати новину...

- Ні-ні-ні. Вистачить з мене. Я ще після останньої новини не оговтався.

Відхрещуюсь, але передчуття пахне смаженим.

- Арсе, припини. Це чудова новина. Я довго вмовлял, і Ганна нарешті погодилася до нас переїхати з донькою.

- Що-о-о?!!

Краще б моє вухо відпало до того, як почуло це.

- Тому відрядження переноситься. Сину, годі думати лише за себе! Час вже дорослішати! Краще простеж, щоб нові меблі уставили як треба. Маліці треба облаштувати кімнату, щоб дівчинка відчувала себе на новому місці комфортно. 

- А більше їй нічого не треба?! 

На тлі лунають голоси, мабуть, нарада починається. Батько мене скидає.

Оглушений планами закоханого батька, потрапляю до роздягальні. Невиразно щось бурмочу команді. Мої плани руйнуються, звичне життя йде під укіс.

Та вони ж наді мною знущаються!