Роздiл 5

Маліка

Хто б знав, як дратує ця гордовита усмішка нахабного хлопця. Погляд його владний, колючий, свердлить мене без кінця. Адже спеціально нагадав про свій телефон. Хотів зайвий раз носом ткнути. Бавитися від того, що я червонію та мучуся від жахливої незручності.

Отже, мало йому вибачень, хоче ще?

Чого він ще хоче, пихатий мажор?

Та я здогадуюся! Пан хоче визнання, що я розмріялася про нього, тільки й жадала отримати дрібку уваги. Аби лише Великий Арсеній заговорив зі мною. Не спала, не їла, про одне все молила. Про нього! Взагалі жити не могла без його чоловічої чарівності, без його голосу, такого злого і нещадного. Хоча голос у негідника приємний, твердий чоловічий баритон з легкою хрипотою. Все одно мені чується грубо. Я ж чекаю постійно тепер на звинувачення.

- Думала не казати вам, але важно стриматися, - вирішую не чекати, а діяти.

Так, нема чого нахабно розслаблятися, коли я сиджу, немов на палаючому вугіллі. У затишному і розкішному ресторані дихаю через раз, ніби на страту запросили. Навіть смачні страви не лізуть.

- Щось сталося? - запитує мама, підхоплюючи виделкою у тарілці салат.

- Сталося жахливе, - киваю з гіркотою.

- Маліко, ти можеш нам про все розповісти. Ми ж тут всі свої, ні про що не хвилюйся, - допомагає зважитися Ігор, дивлячись з участю, і відставляє келих.

От я б посперечалася з приводу свої…

Для його синочка до групи «своїх» більше підходять шакали.

- У парку побили мого друга Матвія, і на мене напали три жорстоких хлопця.

Дзинь.

У мами виделка випадає з руки.

- Як це напали? Боже, донечко! Що вони тобі зробили? Чому ти відразу мені не повідомила?

На крик мами обертаються відвідувачі з інших столиків.

- Ну вони так, аби розважитися. Лаялися, погрожували, сміялися. Особисто мені нічого зробити не встигли, я втекла. Такі грубі й нахабні. Схожі на студентів з універу, того, який поруч з моїм коледжем.

Спостерігаю за Арсенієм. Навіть не здригнувся підлий гад. З кам'яним обличчям застиг і слухає. Хіба що, ніздрі роздуває та напружено рухає зімкнутою щелепою.

- Потрібно знайти засранців і змусити відповісти за все, - мамин наречений-бос сердито б'є по столу кулаком. - Арсе, ти ж вчишся у тому універі. Завтра знайди їх з самого ранку, розберися. Ще хлопців з охорони надішлю. Нехай візьмуть тих паразитів за зябра і доставлять до мене.

Арсеній закашлявся, а я всередині себе захіхікала.

Ги-и-и.

За зябра їх взяти, саме те!

- Тату, не треба смикати співробітників. Сам же казав, всі свої, то самі й розберемося, - пирхає Арсеній у мій бік. - Завтра знайду тих хлопців, і все з'ясую. Можливо, вони більше постраждали, час витратили.

- Більше? - від обурення готова кинути у нахабу тарілкою. - У мого друга синець на пів обличчя. Матвій ніколи не б'ється, вирішує всі питання словами.

- Так, але міг полізти, куди не просять, дражнити кулачками?

- Арсе, ти повинен це з'ясувати, - наставляє Ігор сина. - І Матвія знайди, нехай перед ним вибачаться публічно. Неважливо, як він себе повів. Друга Маліки ми повинні захищати.

Ось тобі, ось тобі!

За кам'яним обличчям Арсеній більше не ховається. Хмуриться, біситься, трохи знову не перекинув у себе весь графин з водою.

- Я тобі буду дуже вдячна за допомогу, - захисничку кажу. - Дякую вам, Ігоре! Ви мені так допомагаєте!

- Ну, з цим нехай Арс тобі більше допоможе. Він з дитинства любить кулаками махати, нарешті стане в нагоді для справи, - наречений мами перемикає на сина завдання.

Воно і помітно, кулаками махати або м'яч ганяти по полю, навряд чи мажорчик здатний на більше.

- Добре, я розберуся, - по-діловому обіцяє той, хто сам собі повинен пику набити. - Але раптом все зовсім виявиться інакше? Маліко, ти могла хлопців чимось зачепити? Ну-у... забрати або вкрасти у них щось?

- Моя донька ніколи чуже не візьме, - тут і мама підтягується, захищає кровиночку. - Маліка якось знайшла гаманець повний грошей, і давала потім оголошення, щоб повернути. Власник вже й не сподівався, коли забирав.

Зрозумів?

Брову піднімаю, дивлячись з викликом. У добрих людей я чуже не беру.

Ще мене потім жаліли, хвалили, Арсенія наставляли всюди дівчинку захищати. Від такого захисника, відчуваю, рятуватися доведеться. Хлопець погоджувався, аби відчепились. Я відразу зрозуміла, тільки прикидається хорошим синочком.

У ресторані голосніше заграла жива музика з сусіднього залу. Батьки раптом вирішили, що хочуть танцювати. Дуже дивно спостерігати за цією парочкою закоханих. Хотіли і нас потягнути, але ми відмовилися. Ні, я не готова поки настільки спостерігати за романтичними сплесками мами-нареченої з її обожнюваним босом.

І як тільки парочка зникла з вигляду, я передумала. Напевно, мені саме час танцювати. Неважливо під що, аби подалі від нашого столика. Адже тут більше не приховує кровожерливість Арсеній, нападе і проковтне як підсмажений стейк.

- Далеко зібралася? - моя спроба втекти не залишається непоміченою для сина маминого нареченого.

- Прогулятися хочу, - всередині себе додаю “подалі від тебе”.

- Боїшся? А при батьках таку сміливу вдавала, - посміюється.

- Зовсім не боюся. Ти помиляєшся, Арсіку.

- Ще раз мене так назвеш, двічі пошкодуєш, - обіцяє хлопець крізь зуби.

- І чому це двічі?

- Бо з одного разу ти не розумієш, що мене краще не злити.

Збігати перехотілося. Думаю, що протримаюся. Якщо що, то ми не в кущах, у громадському місці. Почну голосно кричати, і хто-небудь на допомогу прийде. Не хочеться тішити Его мажора.

- А мене, щоб ти знав, теж чіпати небезпечно!

Одну ногу відставляю для втечі, раптом що, все-таки тікати доведеться. У руці Арсеній крутить виделку - не самий обнадійливий інструмент.

- Отже так, послухай мене, малявко, - від його вкрадливого голосу мурашки розбігаються по шкірі. - Трапилася помилка і мій батько втратив здатність міркувати. Але ж я все бачу і розумію. Ти задумала гратися у миленьку беззахисну дівчинку. Почала нити про парк, прикидатися жертвою. Дражнити мене збираєшся?