Роздiл 4

У залі ресторану верчу головою на всі боки, слідуючи за офіціантом. Поки не бачу нахабної пики мажорської. Краще б і не зустрічати, але я ж йому помститися збираюся. Поскаржитися на… на… 

Завмираю на місці, в шоці хапаю ротом повітря.

- Ваш столик. Приємного вечора, - показує офіціант на дальній стіл зі зручними диванчиками. - У вас все добре? - запитує.

Мотаю головою туди-сюди, не виходить говорити.

Місце мені добре видно. Стіл вже сервірований і страви стоять. Бос Ігор в елегантному костюмі з краваткою, помічає мене, привітно посміхається. Все добре, тільки чому там нахабний Арсеній? Він перший вирішив на мене скаржитися? Ідею вкрав! Але як тоді з'ясував, куди я сьогодні піду? Не сходиться щось.

Гей! У чому справа? Моя мама встала і обіймає його.

Вона хоча б знає, що він ворог її доньки??? Не можна ж будь-кого обіймати. Начебто доросла жінка.

Крок за кроком, напружено переступаючи, підходжу до нашого столика. Ось прямо зараз нехай женуть у шию нестерпного хлопця.

Дивіться, він вже за столиком прилаштувався! Пішов геть!

У мене, між іншим, синець від його міцної хватки на боці та щоку подряпала об гілку. Промовчу вже про постраждалого Матвія. Пробачення гаду немає.

- Добрий вечір! - Якщо що, вітаюся тільки з мамою і Ігорем.

- Ось і Маліка до нас дісталася, - мама з посмішкою зустрічає. Вона вбралася у гарну сукню, очі сяють, така красуня.

- Вітаю, Маліко. Радий бачити тебе, - встає мамин бос, і легенько, привітно мене обіймає, як доньку небайдужої йому жінки.

Перетинаюся поглядами з нахабою з парку, щось йому поганенько. Витріщив великі очі на мене, руку підняв, і бачу, що закричати збирається.

Ні вже, я буду першою.

- Навіщо ви…

- Нарешті познайомитеся, - мама, не розчувши мій тремтячий голос, перебиває і показує на негідника. - Арсеній, син Ігоря. А це моя донька, Маліка. Ми давно вас збиралися познайомити, та все не виходило всім разом зібратися.

Тух-тудух. Моє серце робить відчайдушний стрибок у грудях. Дуже відчутно застукало від жаху.

Падаю на стілець навпроти ненависного мажора. Перебуваю поки в заціпенінні. Хочеться висловитися. Ще більше лаятися. Ні, таких збігів бути просто не може. Хоча очі, такі ж у Ігоря великі і злегка розкосі, ще ось цей прямий ніс. Тато з сином схожі.

- Як давно? - хрипко вимовляє син боса, і тягнеться до графина з водою. П'є з горла.

- Арсе, ти не забув, де знаходишся? Налий у келих, - шикає на нього суворо Ігор.

- Давай про тебе потурбуюся, - мама, наче сама доброта, наливає водичку нахабі. - Ну не те щоб дуже давно, - тим часом, відповідає, — ми працюємо разом, ви це знаєте. І ось... - запинаючись і покриваючись рум'янцем, переводить погляд на Ігоря.

- Якщо хочеш, я у всьому зізнаюся? - пропонує бос, обіймаючи однією рукою маму за плечі.

- Давай ти, - киває вона.

А я все чекаю на чарівне слово “Розіграш”. Вони ж не серйозно? Ой, ну чому тоді боляче інтуїції.

- Півроку тому ми поїхали у відрядження до Сеулу. Ви ж це пам'ятаєте?

Ми з Арсенієм киваємо, намагаючись один на одного не дивитися. Краще взагалі ніколи б нам з ним один одного не бачити. Моя пропозиція вигнати нахабу - все ще в силі.

- І ось там, у Сеулі, ми не тільки займалися важливими справами та підписували потрібні контракти, - продовжує розповідати з задоволеною посмішкою Ігор. - Ми ще гуляли, багато спілкувалися, дуже зблизилися. Ну ви вже дорослі, повинні розуміти. Я не зміг встояти перед добротою і красою своєї помічниці, і Ганна мені відповіла взаємністю. Відразу вам не казали, з тих пір ми зустрічаємося і кохаємо один одного.

- Хвилювалися, щоб все склалося, хотіли спочатку перевірити почуття на міцність. І, тільки через деякий час, вирішили зізнатися, - мама додає.

- Тобто, ви не місяць тому почали це…? - ще один шок отримую.

- Я теж думав, що місяць, - бурмоче син боса, хапаючись за голову.

- Ні, нашому коханню сьогодні рівно півроку, - відповідає Ігор.

- Очманіти... - ось це ми вимовляємо з Арсенієм разом.

Потім відбувається щось неймовірне. Вечір приголомшливий до неможливості. Дивує та добиває майже на кожному видиху. Щоправда, не одна я тут настільки очманіла.

До нашого столика підходить скрипаль. Заводить романтичну мелодію. Бос Ігор встає, поправляє краватку, немов на щось важливе налаштовується. Біля столу звідкись дістає розкішний букет червоних троянд. Нічого не розумію, блимаю очима.

- Я вас непросто так усіх зібрав, - вимовляє чоловік. - У колі найближчих людей хочу попросити руки моєї Ганнусі. Виходь за мене, моє серденько!

Мама захоплено ахає. Помітно, що не очікувала, розгубилася і щаслива.

- Ах, Ігоре! Це так несподівано, - мама сплеснула долонями. - Так-так! Я згодна стати тобі гарною і люблячою дружиною!

- А я для тебе самим турботливим чоловіком на світі!

Ігор дістає прямо з букета коробочку і простягає мамі блискучу каблучку з діамантами.

Хочеться вигукнути: "Мамо, подумай ще! У нього ж син розпечений бовдур». Але бос Ігор такий добрий чоловік, а мама шалено щаслива. Ой, не можу. Прикладаю серветку до очей, розчулилася, дивлячись на парочку. Тепер вони цілуються. З глузду зійти можна.

- Вітаю вас, - я перша знаходжу в собі сили.

- Радий, що ви це... разом. Дуже радий, - не так бадьоро, як я, видавлює з себе мажор.

- Ось тепер у нас є привід святкувати!

***

Арсеній

Мій мозок кипить, новини в голові не вкладаються. Шокуючі новини! Батько ж клявся, що більше не одружиться. Та він сам казав, що вистачить з нього, або це до того, як з'явилася нова помічниця Ганна?

В офісі батька я тільки місяць тому почав помічати, як вони не рівно дихають один до одного. Тоді він зізнався, що ось, сину, більше я не самотній вовк. Ну й добре, подумав тоді я. Пироги та всякі смаколики Ганна передавала і для мене. Все ж було добре, всіх влаштовувало.