Роздiл 1

Маліка

Біля коледжу мама зупиняє машину. Відразу не виходжу, все ще думаю про майбутній вечір. Якось дивно і ніяково себе почуваю. Ресторан. Мама зі своїм начальником. І я? З чого б, питається?!

- Ну навіщо мені приїжджати? Мам, а можна без мене обійдетеся? - прошу.

- Ні, Малинко, - мама ні в яку, називаючи моє ім'я на свій улюблений лад.

- Хіба ти не хочеш провести вечір удвох з Ігорем? Влаштувати романтику. М? Не розумію, навіщо мені бути присутньою на вашому побаченні…

- Годі вигадувати зайве, - мама наносить блиск на губи, одночасно заспокоюючи мене. - Я ж тобі казала, Ігор сам попросив зустрітися близьким колом. Будемо ми з тобою, мій бос і його син.

- Син? - ще більше напружуюся.

Здається, справа серйозніша, ніж я раніше думала.

Ні, я не проти, щоб мама нарешті побудувала щасливе особисте життя. Просто... несподівано, чи що.

- Та гарний у нього син. Ви з ним обов'язково подружитеся. Тим паче ти вже знайома з Ігорем, ніяких проблем у спілкуванні немає. Згадай, як він потурбувався, зробивши тобі приємний подарунок? Варто було мені заїкнутися, що моя донька втратила черговий телефон, через годину ти отримала новий.

Саме так все й було. Страшенно засмутилася, але мамин залицяльник не дав мені довго без важливої речі страждати.

- У тебе добрий бос, мамо. А разом ви чудова парочка, - визнаю я з надією, що на цей раз маму ніхто не образить.

- Сподіваюся, що так, - посміхається очима вона, як тільки може закохана жінка. - Біжи вже на навчання. І мені краще не спізнюватися в офіс. Увечері сама приїжджай у ресторан, я тебе забрати не встигну. Тільки без фокусів, гаразд?

- Не хвилюйся, я буду, - з машини вискакую.

- Маліка-а! Телефон не загуби! Чуєш? Пам'ятай, що з кишень вони у тебе випадають.

Напучення від мами лунає вже навздогін. Киваю на все, що не втрачу, збережу.

Ще не вистачало позбутися подарунка від боса!

Вперше у житті мені подарували останню модель з надкушеним яблуком. Якщо чесно, мені його навіть страшно носити. Другий день, як взяла на навчання. Друзям показала, і перевіряю по сто разів у рюкзаку.

Тільки згадала про засіб для зв'язку, дзвонить подруга.

- Ти де? У нас же сьогодні марафон. Скоро будеш?

- Ой, звісно. Боже, я біжу-у! Зачекайте мене!

Встигаю залетіти в роздягальню, закинути рюкзак у шафку. Далі нічого не пам'ятаю. З усіх ніг несуся до збору учасників біля входу до парку. Обережно протискуюся між подругою Сашкою і Матвієм. У нас на курсі своя компашка згуртувалася, допомагаємо один одному і сумувати не даємо.

Вчора ми домовилися обійти іншу компанію гімнастів. Вони дратують, такі противні. Але спринті бігуни, улюбленці декана. Матвій буде їх підрізати, Сашка відволікати, а я повинна прийти до фінішу першою. Якщо все складеться вдало, тоді цю подію відзначимо. Насправді, ми мстимося, що ті гади, хитрозроблені, не раз нас підставляли.

- Три, два, один... приготувалися... Вперед! - оголошує фізрук.

Переглядаємося і, зриваючись з місця, кричимо, що переможемо. Сьогодні наш день!

Біжу і думаю, що друзям поки не сказала про вечір. Відзначити не зможу. Ех-х. Мені ж ще в ресторан вирушати.

Даремно, напевно, переймаюсь. Якщо бос Ігор добрий, тоді і син його повинен бути нічого. З мого боку вже напевно не виникне проблем. Я взагалі мила, поступлива дівчинка. Якщо не злити, звичайно ж.

Озираюся.

Поки наш план працює. Гімнасти відстають, я вибилася вперед.

І тут... відбувається недобре. Тьху ти, халепа яка! Розв'язався шнурок.

Відбігаю ще вперед і на лавку падаю, треба швидше зав'язати. Тут скинуті рюкзаки, пляшки з водою.

Біля лавки стоять троє хлопців. Високі, вродливі, плечисті. Спортсмени, напевно. Стильно виряджені, ділові. Один з них, брюнет, крутить у руках брелок від ключів для машини, шатен базікає, і блондин над чимось сміється.

Більше не відволікаюся. Зав'язую шнурок, і мимоволі підслуховую. Хлопці голосно регочуть і базікають:

- Ну звісно, яка вечірка без дівчаток? Найкращих обіцяли підігнати, - заливає дружкам шатен.

- Тільки я вибирати буду першим! - оголошує блондин.

- Та будь ласка, вони все одно завжди до нас липнуть. Відчувають за версту наші гроші і популярність, - посміюється брюнет.

Пф-ф! Ненавиджу мажорів. Дівчат за людей не вважають.

У-у... негідники!

Поруч з моїм спортивним коледжем знаходиться престижний універ. Так ось там багато вчиться мажорів, за чутками. Наші однокурсниці постійно бігають до сусідньої будівлі. Все сподіваються, дурненькі, що їх посадять у розкішні тачки і повезуть гуляти, а краще відразу до РАГСу.

Гадаю, що ці троє екземплярів звідти. Ціни собі не складуть, теж мені красені. Даром не потрібні!

Підхоплююся на ноги одночасно з тим, як повз пробігають гімнасти.

Стоп.

А це що таке?

На лавці валяється мій телефон. Ну так, у сірому чохлі. Мені його вклали в пакет із крамниці, і прямо додому доставив кур'єр.  Інший, яскравіше, ще не купила. Поки радію і тому, що є.

Ну от чому я така роззява? Збиралася ж залишити в рюкзаку. Мабуть, в кишеню знову закинула. Хапаю телефон і поспішаю, підкидаючи жваво ноги в повітрі.

- Ловіть її! - чую ззаду.

- Поверни телефон, ідіотка!

- Гей, ми тебе наздоженемо і боляче покараємо!

Матуся рідна…

Прискорююся. За мною гонитва. Невже за мною?

На бігу повертаюся. Ті самі, троє нахаб, женуться. Злі-злющі. Хочуть відібрати подарунок від Ігоря-боса. Задумали позбавити чергового телефону. Але попередні десять я хоча б сама губила або крали кишенькові злодії. Зараз взагалі замах серед білого дня.

Обганяю навіть гімнастів і всіх наших, хто дивом вирвався вперед. Волосся розтріпалося, у грудях вогнем горить від напруги. Здається, ще трохи й підошва кросівок задимиться. Не зменшую темп, мені не можна. Телефончик повинна зберегти, мамі обіцяла.