" Любов - то велика сила ".

Люба прокинулася з болем у серці. Він турбував дівчину вже третій тиждень поспіль. Тож вирішила піти в поліклініку. Лікар, оглянувши пацієнтку, виписав їй направлення в лікарню. І вже наступного дня Люба лежала на лікарняному ліжку.

     Її сусідкою по палаті була колишня співробітниця Марійка. Розмовляючи з Любою про її самотнє, одноманітне життя, жінка сказала: - Якщо вирішив на старість піти в дім пристарілих, то віддай їм свою хату. Бо кому вона залишиться ? Любі перехопило дихання. Її накрила гаряча хвиля образи Серце стиснулося від болю. Але реальність була жорстокою. Кому потрібна 50 - річна самотня дівчина ? Всі котрі любили її і кого любила вона, вже у засвітах: 13 років тому поховала батьків, а старша сестра померла недавно, ще й року не минуло... Любине особисте щастя не склалося - їй так і не зустрівся чоловік, із котрим могла б поєднати долю.

     ...На третій день після неприємної розмови з Марією Люба зустріла в лікарняному коридорі високого красивого чоловіка - і відразу потрапила в полон його карих очей.

       - Ви чекаєте на уколи ? - спитав.

      - Ні. Я чекаю на сніданок, - засміялася Люба. 

        Познайомилися. Чоловіка звали Богданом. Він був ровесником Люби. Розлучений, батько двох дітей. Під час короткої розмови дівчина почула від нього стільки компліментів, скільки їй не говорили протягом усього життя. Але вона, не звикла до красивих слів, вважала. що Богдан лестить їй.

        Та вже незадовго зозуміла, що саме цей чорнявий чоловік - її доля. скільки років шукали вони одне одного, відчували, але не могли знайтися на сплутаних життєвих стежках. І аж тепер, коли настав оксамитовий сезон їхнього віку, ці люди зустрілися. Зрозуміли, що створені Богом одне для одного.

            Справді, кохання - то велика сила. І нема сили проти нього, що могла б  розлучити закоханих. Воно перемагає життєві непорозуміння, замітає сліди образ, ревнощів. Одного не може збагнути Люба, чому вониз Богданом так пізно зустрілися, чому доля не звела їх в юності ?

               Проте дівчина дякує Богові, що знайшла своє щастя, свого єдиного, на котрого чекала все життя. Дивлячись у його карі очі, пригадує, що саме він приходив у молодості в її дівочі сни.... І вже тоді вони цілувалися, вслухаючись у шепіт губ та стук сердець, в міцних обіймах безмежного щастя, в обіймах кохання...