20. Дурна затія

Я вирішила розібрати речі, прийняти душ, відпочити. Тут є один мінус. Ці стіни не дозволяють мені розслабитись. Це стіни будинку Дмитра, того, кого я всім серцем і душею бажаю ненавидіти. Єдине, що врятувало мене від депресії - дзвінок подруги.

- Мала, ти шо з дуба рухнула??? Скільки писати тобі треба в телеграмі??? Чого на дзвінки не відповідаєш???? Де ходиш??? - злиться Ліка і закидає мене запитаннями.
- Ліко, вибач. Я вже так вимучилась від цього "сімейного життя". В телеграм вже давно не заходжу, з телефон вже не "найкращі друзі".
- Як це вимучилась? - цікавиться.
- Отак. Не хочу про це говорити.
- Ну добре. Зараз як хочеш, но потім все розкажеш, до останнього словечка..., падруга. 
- Як земля тебе носить? Як витримує твій характер. Не андерстенд (в перекладі з англійської- розуміти). - скиглю.
- Окей, окей. Короче ти сьогодні йдеш на тусовку. В клуб. Зі мною.
- Я заміжня, Ліка. - замість заперечень, ставлю перед фактом.
- Відмовлення не приймаються. Сьогодні о сьомій зустрічаємося біля парку "Кароллі Оусада". Біля нього близько клуб "Dragonraum" Там дуже класно. Кальян, музика, коктейлі, танці. А які там мужики, Лєрка! Ти собі навіть не можеш уявити.
- Повторюю: у мене є чоловік! 
- Ти ж сама кажеш, що вже вимучилась.- наполягає на своєму.
- Та так, але я не збираюся заводити собі іншого на стороні. Тим більше він мене не відпустить до клубу.
- Лєркаааа, він хіба в тебе не людина? Зрозуміє. Добре, просто будеш танцювати і все. Хахаля будем тільки мені шукати.
- Не хочу.
- Ну, Лєрусік... - таким тихим писклявим та одночасно дуже милим голосом просить. В цей момент я зразу уявляю її милі очки, як у котика. - Ну будь ясьочка... ну ході зі мнов, а? - просить, видумуючи дивні слова просьби. Такий милий голос.

- Ну... ну добре. Але чоловік мій, не знаю чи погодиться. - вагаючись, погоджуюсь.
- Та ж це ТВІЙ чоловік, Лєро! Розберетесь. Усе. Цілую, обнімаю, прощаюсь. Бувай. - не дочекавшись моєї відповіді, кидає слухавку.

От зараза. І що мені тепер робити? Я не буду просити у Діми дозволу, щоб піти із подругою. Навіть просто поговорити у парку напевне не пустить, а про клуб, то взагалі мовчу.
А от про парк ідея не погана. Хоча, охоронець розкаже, де я і що збрехала. Треба діяти хитріше. 
І тут у моїй голові зародилася геніальна ідея. Втекти. Від охоронця. Оце буде круто. Спершу подзвоню і скажу, що йду у парк. Виклик пішов...
- Дім, привіт. Я хочу зустрітись сьогодні із Лікою у парку. Ти не проти?
- Ще й як проти. Сиди вдома. Я скоро буду. Підеш зі мною у парк, якщо захочеш.
- Ну прошу. 
- Я думав, що до тебе з першого разу мало доперти. Ні? Хочеш, щоб провчив тебе? 
- Я...
- Я не дозволяв говорити- перебиває мене-  Для тебе моє слово- закон. Навіть і не думай кудись іти! Ти моя і виконуєш мої команди, бо ти мені належиш! - злиться.
- Але я хочу зустрітись із подругою!
- Все, розмову завершено! Не послухаєшся, гірше буде лише для тебе!
Кинув слухавку. Обірвав розмову. Але гірше вже не буде. Немає куди гірше.
Втеча - це те, що зараз необхідно, щоб не зійти з розуму. До Ліки.
Не знаю чим я тоді думала, але явно не мозгами. 
Одягнулась, зробила зачіску, макіяж та вибігла у двір.
Ніхто не знав, що я хочу втекти. В тому числі і охоронці. Вони мене випустили із подвір'я будинку на вулицю. Напевне Дмитро їм не встиг повідомити, щоб мене нікуди не випускали, або не вважав за потрібне. Може думав, що злякаюся його слів.
Охоронцю і власному водієві відмовила у їхніх послугах. Вони щось заперечували, наполягали. Казали, що Дмитрій не дозволяє. Хотіли дзвонити, але я все ж вмовила. Вдалось. Незабаром зустріла подругу біля того парку. Я її повідомила, що треба зробити все так, щоб охоронці не знали, де я. Ми сховалися у клубі. 
Це був чудовий клуб. Неон один. Повсюди. Гучна музика, танці, п'яні мужики, стриптизери. Я почервоніла. Там займалися стриптизом та показували це публічно не тільки жінки, а й чоловіки.
- Ліко, куди ти мене привела? - запитуюсь і червонію від сорому. - Якщо Дмитро дізнається, я- труп.
- Та нічого не зробить тобі твій Дімасік. Йдемо краще по коктейлю візьмемо. 
- Я не п'ю.- переконую.
- Сьогодні можна- наполягає на свому Ліка.
Після третього келиху мене вже понесло. Я тільки боялася, що піддавшись сп'янілим емоціям, затанцюю стрептиз. Дві години в клубі були присвячені танцям. Я на п'яну голову навіть завела собі якогось партнера по танцях, забувши про подругу, яка вже перетанцювала тут зі всіма. Вона випила значно більше, ніж я. Це було очевидно.
Потім ще півгодинки танців і підкатувань нового залицяльника. Я навіть забула, що заміжня. Потім мені мій новий знайомий Коля розказував щось про його складну роботу заступника директора на фірмі і щось про те, що він юрист. Я жалілася на своє заміжжя, а він давав мені розраду, розповідаючи про розлучення. Він, як юрист, напевне майстер своєї справи. Я слухала, але розуміла,що все що він мені рекомендує на п'яну голову - мені не під силу. Потім почав чеплятися до моєї п'ятої точки. Підкатував і навіть цілував мене в шию. Оскільки була п'яною - не заперечувала, як він обслуняв мені всю шию. Подруга про мене забула, тому він мені склав компанію Коля. Не зовсім дружню, скоріше якусь любовну. Я забула і про охоронців, і про чоловіка, і про Ліку. Про все. Тепер я кружляла у спокушаючому танці. Коля мене лапав за груди та попу, але я не пручалась. Мені подобалось. Можливо це все через те, що я забагато випила. На тверезу голову я б такого собі не дозволила.
В один момент музика в залі різко зупинилась і через натовп людей ішла якась поважна персона. Танці зупинились. Всі чомусь стали лякатися, але самої людини я не бачила. Вже потім в помуинівших очах розібрала ненависний погляд Дмитра Антоновича Загорського. Падло...