Ця ніч була немов на голках. Поки Діма спав, хоча я в цьому сумнівалась, я вирішила не іти в спальну, а лягти без покривала чи подушки на якомусь дивані у одні із кімнат внизу. Ну не могла я туди повернутись. Дуже боялась.
Зранку я прокинулася від звуків, які долинали із кухні. Дмитро снідав, а розбудила мене кавова машина, яка дуже шуміла.
- Доброго ранку! - привітався Дмитро.
- Тобі також.
- Пані, будете снідати? - запиталась Каріна.
- Трішки пізніше, будь ласка.
- Де ти гуляла вночі? - сердито питається чоловік.
- Я спала у тій кімнаті - показала пальцем.
- Чому ти туди пішла?
- Бо не хотіла бути біля тебе - говорила і обійняла долонями чашку чаю, яку дала мені Каріна.
- Я зрозумів. Йду на роботу.
Коли він нарешті пішов на свою роботу я поснідала. На пари одягнула блузку на короткі рукави і сірі джинси із чорнуватим відтінком. Волосся розпустила. На парах уважно слухала викладача, а можливо просто робила вигляд.
Сьогодні. Це треба зробити сьогодні.
- Олексію, сьогодні - штовхнула я хлопця.
Він кивнув. Після пар ми домовились, як це буде. Я буду капризувати і не сяду в машину до Миколи. Звісно, що він за мною буде слідувати і рано чи пізно за мною приїде Дмитро.
- Запроси мене на побачення - наказую Олексію.
- Що?
- Та ж ти погодився
- Ааааа, запрошую тебе на побачення в кіно.
- Погоджуюсь. Тепер йдем до машини мого водія і сповістимо йому, що сьогодні буду пізно.
- Давай
- Миколо, я сьогодні буду пізно, не потрібно мене забирати.
- Що мені сказати шефу?
- Що я з ним розлучаюся, бо кохаю іншого. - передала і міцно тримала друга за руку. ( типу, що справді кохаю)
- Передам.
Ми пішли у кіно і я добре бачила, що за мною стежать.
- Ось він. Дмитро. Через 10 секунд цілуй мене в засос.
- Я боюсь, Лєро. Він мене вб'є.
- Все цілуй, він побачить.
І поцілував мене. Десь точно 10 секунд ми цілувались, доки міцна чоловіча рука не відсунула за плече Олексія. Я так і стояла на тому ж самому місті і дивилася на Дмитра. План втілено✓.
- Сідай у мою машину. - наказав мені Дмитро.
А далі я злякалась, він же мав нас побачити і втекти. На цьому мала бути крапка. Можливо все мало бути так, але не так, що було потім. Що тепер буде з Олексієм.
***
Дурна Лєра, думала, що я справді поведусь на цю зраду. Вона ж забула, що стежити - це не тільки дивитись, а ще й чути. Микола добре чув їх розмову і що це все не насправді. Але нехай маленька трішки помучиться, нехай думає, що я нічого незнаю. Краще підіграю їй. Ніби то вб'ю Олексія, а вона нехай винить себе. А й справді, якби я не знав, що це все продумано, я б його і дійсно вбив.
- Миколо, відвези його.
- Що ні, не чіпайте! - просить хлопець.
Але ні, нехай знає, як це зв'язуваись зі мною.
А я повернусь до моєї крихітки і знову покараю її. Тільки я попереджав, що на цей раз покарання будуть гірші.
- Молодець, мала. Заварила Санту Барберу. В мене звісно сьогодні мав бути для тебе сюрприз, але так і бути - покараю.
- За зраду?
- А ти як думала? Поцілую в щічку за це чи що?
***
Ми їхали дуже довго і я вже потім зрозуміла, що це не до маєтку. На дворі почало темніти.
- Куди ми їдемо?
- Не скигли, а то зараз кляп у рота засаджу.
- Ти мене вб'єш?
- В тебе хороше почуття гумору, але пуста голова.
А тепер ні звуку, а то відкрий багажник з середини. Шнурки спеціально для тебе.
- Ну ти ж не збираєшся...
- Ні звичайно, хіба якщо ти попросиш . Точніше покричиш чи будеш далі верзти дурниці. Хуй тебе знає.
- Не треба, будь ласка, я і так від тебе багато натерпілась.
- Я теж. Я попереджав, що наступного разу будуть покарання посерйозніше. Зараз і отримаєш.
- Чому ми виїхали з міста? Зупинись, будь ласка.
- Я зараз тобі всаджу кляп! Замовкни, чуєш! Будь ласка, помовчи, не доводь до гріха.
Я послухала його, не зважаючи на страх. Ми приїхали до якоїсь величезної установи. За назвою Boldridge. Оскільки це його прізвище, отже це його власна установа. Ми зайшли через скляні двері всередину, а потім вийшли через вихід на величезну арену.
- Містер Болдрідж, вас повезти? - питається дядечко- помічник.
- Ні, я поведу сам. Маленька, це і була частина мого сюрпризу.
Огоо, то я йому тут зрадила, а він мені сюрпризи робить. Щось пішло не плану. Ні, це звісно добре, що сюрприз, але це означає, що він не збирається мене кидати. А це погано, навіть дуже.
- Сідай сюди. - показав мені, відкривши двері з надписом його прізвища. Дав мені якість навушники і одягнув такі ж собі. Наказав пристебнутися. Я ніколи й не могла подумати, що Дмитро вміє водити вертольоти, а ще й чудового говорити іноземними мовами. Я чула, як він говорив у мікрофон до якоїсь напевне іспанки- іспанською. Ми злетіли. Крутились в небі і якось дуже швидко опинились над морем. На його узбережжі приземлились. Тут була зачаровуючи вілла, в чому я переконана, вона належала йому.
- Проходь, ідемо покажу всередині.
- Тут дуже гарно, безперечно.
Він мені показав кожен куточок, а потім ми вийшли на терасу і спустились до берега. Це чорне море, але чомусь саме тут пісок такий, як на Мальдівах. Білий- білий.
- Я думаю, що нам варто повернутися в будинок. Руки чешуться тебе покарати.
Ми повернулися до будинку і зайшли у залу. Там він мене вкинув на диван.
- Цього разу я тебе трахну, маленька.
#10559 в Любовні романи
#2572 в Короткий любовний роман
#2715 в Молодіжна проза
Відредаговано: 17.07.2020