3.Клієнменеджер у пеклі

(Дмитро)

Я прокинувся від якогось дивного стукіту у двері. Якось незвично, так рано. Я уже привик отак зустрічати самотні ранки, а тут щось новеньке. Жахливою була нічка, все ніяк із голови не могла вийти та незнайомка, що пролила на мене каву.

Вона така гарна, її ванільне волосся, великі карі очі, губи, які так і хочеться забрати у свої поцілунки. На її лиці тоді було так мало того дурного макіяжу. Невже жінки не можуть зрозуміти,що вони гарні такі, які вони є. У неї чудова фігура. Я б її так... . Стоп, Діма, що за думки. У мене було багато жінок, але такого я ще не відчував до жодної. Та що вона такого зробила, просто пролила каву і все. Блін, забув. Там ж та... той... доморобітниця. Спустившись по сходах побіг відчиняти двері, застібаючи ремінь на брюках находу. А все ж добре, що я подзвонив в це агенство на рахунок доморобітниця, зараз би ці двері мала відкривати вона. Відкривши двері, я застиг на місці і доморобітниця скоріш за все теж.

 - Ти що тут робиш? - вирвалось у мене.

 - Це ви що тут забули? - знервовано запитують.

 - Що?!!?! Я тут живу! - крикнув і не розумів як їй вистачило нахабства прийти до мене у будинок.

Вона ледь не впала, але мої руки схопили її. Вона така легка і невинна. Така гарна. Я десь хвилину дивився в її чарівні очі. Вона моя, це точно.

 *** 

Від розуміння ситуації я зламала заблук, переходячи сходинку. Блін, впала. І тут відчуваю, як чиїсь сильні руки підхопили мене. Десь хвилину точно Дмитрій Антонович дивно дивився на мене, а я, а я просто не могла відвести погляду від нього. Нарешті відповіла :

 - Я мала тут працювати доморобітницею. - нарешті сказала цю фразу.

Він різко поставив мене на землю і зрозумів, що я зломила каблук. 

 - Бля..., роззувайся. Іди за мною.

Він провів мене до свого кабінету і сів за своє крісло. Таке велике і з високою спинкою. Прямо як у офісах. 

 - Добре, будеш тут працювати. Але не потрібно проливати на мене каву. Другого шансу у тебе не буде.

 - Потрібні якісь документи?

 - Так,ваше портфоліо.

 Я подала йосу без жодних вагань.

 - Так...  Валерія Тихова, не заміжня... дев'ятнадцять років. Вчишся в універі, так?

 - Угу... - пробурмотала я і кивнула.

 - Значить ти прийнята.

 - Зарплата за місяць буде складати 600€.

Ні фіга собі, це ж рай. Я думала набагато менше.

 - Добре, але я зможу працювати лише з 12 години, тому що в мене університет.

 - Ну... це трохи погано. Заробітна плата в такому випадку зменшиться і буде 500€. 

 - Мене це влаштовує .

 - Що про ваші обов'язки, це готувати, прибирати щодня весь будинок, сповіщати про гостей та інші деталі. 

 - Було б чудово - відповіла і мій погляд втопився в дорогий матеріал, з якого зроблений стіл Дмитра.

Він ще щось там говорив, а мені щось це все було так не цікаво і в очах аж почало темніти.

 - Аууууу... Валерія, ти мене чуєш?

Ой, здригнула головою і тепер дивилася на стревожений погляд Дмитрія Антоновича.

 - Можете вже приступати, в суботу у вас повний робочий день. Від восьмої ранку до дев'ятої вечора. В неділю від десятої ранку до сьомої вечора. Всі інші дні з дванадцятої до дев'ятої вечора.

Стоп, як це? У мене тоді зовсім не залишиться часу на себе і навіть на навчання. 

 - Але у мене тоді не буде часу, щоб готуватися до екзаменів і робити домашні завдання. А про відпочинок, то взагалі мовчу.

 - Ну ви ж не будете весь день, що робити, то прибирати, прати, готувати. Будуть перерви. Більше я ні про що не хочу чути. Ти хотіла працювати, ось працюй.

Без жодних заперечень я взялася до роботи. Мій шеф пішов на роботу, тому мені було прибирати якось спокійніше. Він хоча б за мною не стежив. Але якщо не він, то біля вхідних дверей і по всьому подвір'ї була розкидана охорона. Напевно боявся, що щось вкраду чи що. Прибирання було дуже довгим. Прийшлося ще й затіяти прання. Готувала досить довго. У восьмій вечора повернувся Дмитрій Антонович. Батьки ще не знали, що я влаштувалася на роботу, сказала що іду вгоств до Ліки. Але не сказала, що буду аж до дев'ятої. Нічого, потім скажу, що знайшла роботу.

Весь час Дмитро п'ялився на мене, коли мені залишилося ще прибрати у його кабінеті.

***

Блін,не можу стриматись, коли дивлюся на її пружну п'яту точку. Так і хочу прямо тут на столі її.

Вона цією ганчіркою вимиває кожен пильний кутик моєї шафи і крутить своїми сідниця. Вона навіть цього не замічає, що витворяє.

Мене на довго так не вистачить. Я підійшов до неї, коли вона продовжувала займатися прибиранням, схопив за сідниці і вона аж підстрибнула і вдарила мене по руках. Я це тільки побачив та зовсім не відчув. Вона така маленька, а хоче зі мною битися.

 - Заберіть свої руки від мене! - кричить вона.

Я зрозумів, що перейшов межу, але не зупинявся.

 - Що ти собі дозволяєш, мала? - запитуюсь і різко нахилив її і поклав на мій стіл. Вона голосно закричала. Ну її крику я не боявся, вікна у мене звукоізольовані, що я можу сказати про двері і стіни.

 - Відчепіться? - крикнула і полетіла лицем у документи на мому столі. Болісно пискнула, коли врізалася носом у цілу їх пачку.

 - Ти хіба не цього хотіла, сучка? - питаюсь і вже дивуюсь з її поведінки. - В принципі ти мені подобаєшся, тому мені не важко здійснити це твоє бажання.

Вона вже встала на ноги, коли я більше не чіпав її.

 - Ви хворий! Козел!

 - Ага, добре... вимітайся з мого дому! - наказав їй.

Вона швидко втекла, побігла боса, адже взуватися в туфлі з зламаним каблуком було не розумно. Гримнула дверима. Впевнений, якби вона знала скільки вони коштують, вона б навіть до них не доторкнулася.