Пролог

Теплий травневий вітерець бив у лице і здавалось, що от от і зовсім скоро ти заб'єшся серед цього світу вибагливих людей. Хтось просто шукає приводу помститись тобі, а не сказати просто в лице свої образи з очікуванням вибачення, а хтось мовчить і добродушно пробачає. Зелений чай пробуджує в тобі спокій, збирає усі залишки дикої натури і справді в даний момент хтось ламає спину від роботи на полі, а хтось кайфує і попиває бокал віскі з льодом. Можливо той хтось всіми жаданий холостяк, який відсидів у в'язниці 7 років, а та хтось, дівчинка із цукринкою у серці, а де цей цукор вміло згорає у ній і перетворює у дівчину з згорівшою до тла душею, в якій недавно панували усі риси, що у мріях кожного чоловіка. І загасло її полум'я лише тоді, коли пройшов пожежник її же сліз, гарячих і холодних в один же момент. І здавалось зламав її, але чи зможе знову зібрати ці осколки її невинності в одну і цілу, ту ж ні вчому невинну дівчинку. Побачимо...

Валерія. Так її звали. Блондинка з нотками шоколадних волосинок і кучерявих пасм і кінчиків. Заворожуючий погляд і ні краплі косметики. Звісно не завжди, але зараз так воно і є. Це найцінніший скарб її батьків. Ці карі очі, маленький носик, пухкі губи і стройненькі ножки.

Усе при ній. Чудова фігура. Ні краплі силікону. Викопана лялька барбі, але все природа, а не пластичні операції. Ніяка там помада. Вона сама неповторність. 

А він Дмитро. Йому 29. Він дуже спортивний, цілеспрямований, сильний, харезматичний, красивий, кримінальний, багатий і найбільший страх для його ворогів. Одним словом не мрія, скоріше загадка. 

 Кому ж її вдасться розкрити? Цей травень щось змінить, це точно. Не дарма я описала цих двох, а не всю столицю.