Розділ 28.Розмова все вирішує.

Артем був страшенно переляканий через свій вчинок. Хоч він це зробив не спеціально, бо не встиг зупинити свій удар. Він не хотів вдарити Мілану. Цей удар був призначений для Влада, але аж ніяк не для Мілани. Вона просто не вчасно вмішалась у їхню бійку. Він просто не в той момент атакував. Хоч зрозумів це, але не зміг скерувати свою руку в іншу сторону. Він відступився, коли побачив, що Мілана знепритомніла, і вирішив втекти. Так він повівся як останній боягуз. Артем боявся відповідальності за те, що він накоїв.

Тим часом Владислав обдумував як же поквитатися з кривдником своєї коханої. Він розумів, що Артем зробив це не спеціально, але втік як побачив, що Мілана знепритомніла. Він так зробив, бо перелякався. Кожен би так само зробив на його місці. Всі бояться відповідальності. Хоч з Міланою все гаразд, але Артем не знає цього. Він міг хоча б зателефонувати і запитати.

Влад знайшов Артема в інстаграм і все ж таки домовився з ним про зустріч. Він не так хотів його бити як нормально поговорити. Влад хотів вияснити все про його зв’язок з Міланою. Йому було цікаво дізнатись які стосунки були в Мілани з Артемом.

Вечором вони зустрілися. На вулиці було прохолодно. Прийшли обидва вчасно на зустріч. Що ж очікував від зустрічі Артем? Про Владові бажання ми вже знаємо.

• Здоров!
• Ну, здоров, Влад. І що ти хотів?
• Мені потрібно про все поговорити з тобою.
• Про що саме?
• Про тебе і про Мілану. Які стосунки були у вас до того як вона поїхала до Львова?
• Ну ми зустрічалися. Але я їй все ж не запропонував зустрічатися. Так і не офіційно все було.
• А ще?
• Ну її мама була проти наших стосунків. Я думаю що Мілана тобі розповідала.
• Так, вона розповідала.
• Отже, ти знаєш що ми просто ходили гуляти таємно. Мілана вибігала до мене. Її мама слідкувала за нею. В Мілани були весь час скандали з мамою через мене. Мама її сварила. Мілана часто плакала. На жаль, я ніяк не міг її захистити, а лиш втішав її словами.
• А які в тебе почуття до Мілани?
• Знаєш, а я її досі люблю. Я знаю, що її серце належить тобі. Вона вірна. Не така як інші. Тобі з нею дуже пощастило. Я все ж думав, що зможу її повернути, але то все марно. Вона любить лиш тебе.
• І я її теж люблю. Але чому ти втік?
• Я налякався, коли вдарив її. Я не хотів її вдарити. Вона вмішалась, щоб ми не бились.
• І попала під удар.
• Під мій удар, який я адресував тобі.
• Але вдарив її.
• Я не хотів. І як Мілана? З нею все гаразд? Якщо ні, то я собі цього не прощу.
• З нею все гаразд. Тоді вона знепритомніла від болю. А через пів години прийшла до себе. Їй пощастило.
• Їй дуже пощастило. І вона в хороших руках.
• Але чому ти думав, що повернеш її?
• Бо думав, що вона спеціально написала, що в неї є хлопець.
• Але бачиш, що вона тебе не обманула і не писала це спеціально.
• Та вже побачив. Я знав, що вона не обманює, але все ж таки вирішив перевірити її.
• Але для чого перевіряти, якщо знаєш яка вона? То я мав її перевіряти, бо я не знав її. Але навіть я цього не робив.
• Ну так. Тут ти правий. Просто я думав, що Мілана все ж таки мене любить і вирішив перевірити її почуття. Але побачив, що то все марно.
• Ну воно тобі і так нічого не дало.
• Знаю, що нічого не дало. Але я так надіявся.
• Що вона тебе любить? Так? Ти на це надіявся?
• Так, я на це надіявся.
• Як кажуть, що надія помирає останньою.
• Це точно.
• І в тебе немає ніяких питань до мене? – здивовано запитав Владислав.
• Немає. А що я можу запитати?
• Все що цікавить. Чи тебе нічого не цікавить?
• Я побачив те, що вже цікавило. Тут все зрозуміло.
• І що тобі зрозуміло?
• Те, що у вас все взаємно: симпатія, кохання. І ви так підходите один одному. Я дивився на ваші фото в інстаграм. Ви такі щасливі. І вам так добре разом. Я не хочу вмішуватися у ваші стосунки.
• Але ти все ж вмішувався в них.
• Так, бо думав, що поверну її.
• Але не повернув, бо вона тебе не любить.
• Вона вже давно мене розлюбила.
• Тобто давно?
• Ще як до Львова збиралась їхати. Вона зразу заводила теми про прогулянки містом, про нових друзів. І врешті-решт про нові знайомства. Я аж тепер зрозумів, що в неї була лиш закоханість, а не почуття до мене.
• Але якщо ти помітив, що вона тебе розлюбила. Чого ж не запитав?
• Бо я ще сумнівався у своїх здогадках.
• Якщо є якісь сумніви, то треба зразу поговорити. Не треба тримати їх в собі. Не треба жити в здогадках.
• Я з тобою згіден, але я боявся її образити.
• Так можна довго боятися і багато втратити. Треба зразу вирішувати всі питання, які з’являються. Ми з нею так і робимо. Вирішуємо питання у міру їх надходження. Не треба їх колекціонувати.
• Я це знаю.
• Ти знаєш, але все ж відкладаєш все на завтра.
• Не на все можна знайти час.
• А краще рішення – просто взяти і відкласти.
• Це не краще рішення.

В ході розмови Влада перейшло. Він вирішив не бити Артема. Ну він винуватий, але вже не так сильно. Тим більше, він запитав про Мілану, про її самопочуття і сказав причину, через яку він пішов. Розмова в них ладилась.

• Ти сам знаєш, що це рішення не краще.

На цих словах і закінчилась їхня розмова. Вони розійшлись. Артем поїхав додому. Влад попрямував до Ростика.

Ішов не довго. Як дійшов до його квартири, то одразу зателефонував. Ростик одразу вийшов. Влад простягнув йому руку. Потиснули один одному руки і пішли. Першим розмову розпочав, звісно, Владислав. Йому терпець вривався, щоб розказати деякі події.

• Ти уяви собі. – з інтрижкою в голосі сказав Влад.
• Що вже сталося?
• Ти розумієш. Той Артем переслідував Мілану. І ще й побився зі мною.
• От воно що. А то я думав це Мілана тебе так вкусила.
• Дуже смішно! – крикнув Влад.
• То ти все таки з ним побився?
• Аякже побився. Так той дурень ще Мілану вдарив.
• А де був ти?
• Я відходив від удару. А Мілана якраз влізла поміж нас. А він вже як запустив удар, то не міг його скерувати.
• І справді дурень. А що з Міланою? Все гаразд?
• Так, все гаразд. Їй пощастило, бо він вже вибився з сил і той удар не був настільки сильним.
• Це добре.
• Звісно, що добре. Але якби вона не вмішувалась, то цього б і не сталось.
• Ну значить так і мало статись.
• І коли вона знепритомніла, то він вирішив втекти.
• І втік?
• Так. А знаєш яка причина того, що він втік?
• Яка?
• Йому стало страшно.
• Ти з ним розмовляв?
• Так. От якраз після розмови я пішов до тебе, щоб власне обговорити ті події.
• А яка причина того, що він її переслідував?
• Бо хотів вияснити про стосунки.
• І як?
• Ну Мілана ж йому написала, що в неї є хлопець. Але йому це нічого не сказало. І вона йому вживу це пояснила, але толку нуль було аж поки він зі мною не побився.
• І вже після цього він зрозумів, що в неї є хлопець.
• І який вміє і за себе, і за неї постояти.
• Молодець, Влад.
• Дякую, брат. Хотів його побити за те, що він Мілані зробив, але мене трохи перейшло і я його не бив.
• Правильно. Краще вже не чіпати.
• Ти правильно кажеш. То ж не буду його чіпати взагалі. Але те, що він мені сказав і сказала Мілана, то все є правда. І тепер я ще більше впевнений в Мілані і довіряю їй. Сьогодні я ще раз переконався в цьому. Ця розмова багато в чому допомогла мені. Тепер я на всі сто відсотків впевнений в Мілані.
• А в тебе ще й до тепер була невпевненість в ній?
• Скажу чесно. Так, була. Але тепер я переконаний в її правоті.
• От і добре, що ти вже повністю зможеш їй довіряти. Хоч я тобі казав, що вона хороша і що не треба в ній сумніватися.
• Так, ти казав. Мені потрібно було більше фактів. І я їх отримав.
• Тепер вже ти все знаєш про неї.
• Ну не все, а лиш те, що мені потрібно знати було. Та я багато хочу про неї дізнатися. Мені мало того, що я знаю.
• Звісно, що мало. Але в тебе для цього все життя по переду, щоб дізнатися більше про неї.
• А тепер мені треба вибачитися перед нею. Стільки я їй не довіряв і сумнівався в ній. Хоч я їй і не казав цього, але мене совість мучити буде, якщо я не попрошу в неї вибачення. І останнім часом я їй мало уваги приділяю. То ж є нагода виправити це.
• Молодець. Ти так вчасно все розуміти почав. Скажу тобі, що ти дуже змінився. До сьогодні я тебе таким не знав. І це дуже добре, що ти змінився.
• Всі люди в дечому змінюються.
• Це точно. Ну повністю змінитися вони  не можуть.
• Я з тобою згіден. Добре іду щось придумаю для Мілани.
• Добре. Удачі.