Розділ 27. Артем у житті Мілани.

Через декілька днів її життя кардинально змінилося. Як не дивно, але люди з минулого можуть приходити у теперішнє, щоб з’ясувати стосунки. Коли ти нікого не очікуєш, то той хтось очікує тебе. Так сталося із нашою героїнею.

Повертаючись пізно з роботи, Мілана швидко ішла додому. Не помітила як на неї накинувся хлопець в чорній курточці. Вона аж скрикнула. Хлопець підійшов до неї, спробував її заспокоїти.

• Мілано. Не лякайся. Це ж я Артем.
• Артем? Який ще Артем?
• Твій Артем.
• В мене немає ніякого Артема! – різко відповіла дівчина.
• Ну зараз вже немає, але ж був. Вірно?
• Так. Стоп! Ти Артем?
• Так. Ти мене не пам’ятаєш?
• Не дуже.
• Згадай як ми сиділи в машині. Як ти боялася, щоб мама не вийшла, бо телефонувала тобі.
• Згадала. І що ти від мене хочеш?
• Хочу повернути тебе назад.
• Як? В мене є хлопець. Ми вже заручені. І через місяць весілля.
• Я можу з ним перемовитись. І поясню, що ваші стосунки це просто непорозуміння.  І що ніякого весілля не може бути.
• Ти в своєму розумі?
• Так, кохана.
• Ніяка я тобі не кохана. В мене є хлопець. Ще раз повторюю.
• Ну, сонечко, пробач мене дурака. Я дурак, що тоді відступив, а зараз я розумію, що саме втрачаю.
• Ти лиш це зараз зрозумів?
• Ти не так мене зрозуміла.
• Я саме так все зрозуміла. І я не збираюсь кидати хлопця, щоб з тобою бути. І в мене і так багато скандалів було через тебе. Зрозумій, що твоєю я вже не буду.
• Чому?
• Бо ти мене вже тоді втратив. Я написала тобі, що ми розстаємося. А ти нічого не відповів мені. Ти просто промовчав. Ти навіть не боровся за мене, а точніше за нас.
• Добре, що ти все сама тоді вирішила.
• А ти запропонував мені зустрічатися? Ми ж просто гуляли.
• А тобі цього мало?
• Так. Я хотіла якісь офіційні стосунки, а не так просто гуляти.
• Чому не казала?
• Я думала ти сам догадаєшся. Але ти не догадався.
• І що ти цим хочеш сказати?
• Те, що Влад розуміє мене з половини слова.
• Хто такий Влад? Це той мудак, з яким ти зустрічаєшся?
• Він не мудак. Не називай його так. Ти ж зовсім його не знаєш!
• А мені і не треба його знати! – відказав Артем.
• Ну от і добре. І мене не треба тобі знати.
• Мілано. Я хочу, щоб ти повернулася і була моєю.
• Не буде цього, Артем!
• Чому?
• Поїзд поїхав. Так як було вже не буде.
• Ми по-іншому зробимо.
• Я не хочу. Ти мене втратив.
• Не втратив. Я знайшов тебе.
• Мені пора.
• Не йди. Ми ще не закінчили.
• Ось тепер закінчили. – сказала Мілана і вчасно зайшла в маршрутку.

Артем хотів наздогнати, але вже було пізно. Маршрутка вже поїхала. Він не встиг. Мілані вдалося втекти від Артема. Вона була щаслива, що ця розмова закінчилася так швидко. Мілана доїхала до Форуму, швидко вийшла з маршрутки і до квартири вже добігла. Зайшла до квартири. Швидко переодягнулася і зразу до Анджели Іванівни.

• Анджела Іванівна, я зустрілась з Артемом.
• Мілано, в тебе ж є Влад. Для чого тобі він? І тим більше в тебе скоро розписка. Не псуй собі життя.
• Я не ходила з ним на зустріч. Він сам мене розшукав.
• І що він хоче?
• Мене повернути.
• І заради цього він їхав до Львова? Значить, що він тебе любить. І то дуже сильно. Але ти тримайся свого Влада.
• Я так і роблю, бо мені більше нікого і не треба.
• Молодець. Так і роби, Мілано. Не біжи за тим, хто повернувся. Тримайся того, хто був поруч.
• Я люблю Влада дуже сильно. Артем так невчасно з’явився в моєму житті. І я боюсь, щоб він не розшукав Влада. Мало що він може сказати Владу.
• Ти ж його знаєш, Мілано.
• Знаю, але погано. Я не думала, що він приїде до Львова, щоб мене розшукати. А якщо віні Влада теж розшукає?
• Не думаю, що він на таке здатен. Він того не зробить. Артем не буде руйнувати твого особистого життя, якщо він і справді любить тебе.
• А якщо він хоче помститися? Я ж не правильно зробила. Написала, коли він вже в Польщі був. Не дала йому ніякого шансу.
• А він просив?
• Ні. Він не просив.
• Отже, ти не винувата. Ти ж не будеш чекати його пів року.
• Не буду чекати. А потім він може сказати, що в нього інша. А мені від цього ні холодно, ні тепло. Лиш час витрачу марно.
• Правильно кажеш. Так що не хвилюйся. Я думаю, що все скоро мине.
• Я теж так думаю, що все скоро мине.
• Головне вір у краще.
• Та стараюсь вірити в краще.
• Молодець.
• А зараз зателефоную до Влада. Дізнаюсь чи іду з ним гуляти, чи ні. Якщо ні, то з Вами буду сидіти на кухні.
• Добре, Мілано. Буду чекати тебе.

Мілана попрямувала до кімнати, щоб зателефонувати до Влада. Вона так скучила за Владом. Ви собі уявіть весь день не розмовляти, не бачитись, не обійматись, не цілуватись, не відчувати тепло коханої людини. Знаєте яка тоді бажана ця зустріч. Коли почуття і бажання бачити об’єкт любові об’єднуються. Ви звісно переживаєте, хвилюєтесь, але наважуєтесь. І от Мілана телефонує до Влада. Чути гудки і паралельно гудкам в телефоні б’ється її серце. І гудки перериваються і чути його голос. В неї перехоплює подих, наче вперше з ним розмовляє по телефону.

• Привіт, кохана.

• Привіт… коханий, я скучила. Ми так давно не спілкувались. Як я вже скучила за тобою. Ти собі не уявляєш.
• Я теж скучив, кохана. Я можу уявити собі як то є. І дуже сильно хочу побачити свою кохану.
• Ми хоч і вчора бачились, але вже встигла скучити. Я вже не витримую без тебе і секунди. Для мене не бачити цілий день, як не бачити тебе місяць.
• Мені теж. Кохана, а якби тиждень не бачитись, то ніби рік.
• Я хочу вже до тебе.
• І я хочу до тебе, моя хороша. Ти ж знаєш, що нікому тебе не віддам.
• І я тебе нікому не віддам. Мені ніхто не потрібен, лиш ти.
• І мені нікого не потрібно, крім тебе. І не віддам тебе нікому. Кохана, сьогодні не побачимось. Завтра.
• Я розумію. Ти втомився. Відпочинь, коханий.
• Але завтра обов’язково побачимось. Бо я не витримаю, щоб не побачити тебе, сонце.
• Добре, коханий. Буду чекати нашої зустрічі.
• І я буду чекати, щоб обняти тебе, кохана.
• Люблю тебе, коханий.
• І я тебе люблю, кохана. Ще вечором наберу тебе. Цілую і обіймаю.
• І я тебе цілую і обіймаю.