Розділ 24. Спроба жити разом.

Вкінці лютого Мілана і Влад вирішили жити разом. Мілана нервувала, бо таке в неї в перший раз. Але з чогось треба починати завжди. Все іде від маленького до великого. Спочатку вони вирішили жити разом лиш на вихідних. Так би сказати підготовка до більш довгих термінів. Треба як не як звикати. Адже не задовго вони завжди будуть жити разом. Вже зовсім скоро.

Вони знімали квартиру на два чи три дні весь березень. Перший тиждень це була лиш субота і неділя. Починаючи з наступного тижня додалась і п’ятниця. Мілані так не звично стало жити разом з Владом. Але їй подобалось входити в «роль жінки». Їй подобалось робити хатню роботу. Але все вони робили разом. Вони готували їсти, прибирали, дивились телевізор і так далі. Ну все робили разом.

Таке рішення їм допомагало дізнатися більше один про одного.  А ще це зміцнювало їхні стосунки.

Вже був передостанній тиждень березня. Недільний ранок розпочався дуже веселим. Першим прокинувся Влад. Він зразу пішов на кухню, щоб приготувати Мілані каву. В своїй кімнаті Мілана так солодко спала, що зайшовши до неї, він довго милувався нею, як ішов на кухню то повертав голову в сторону Мілани. Влад зайшов на кухню. Швидко поставив чайника. Вода швидко закипіла. І рівно через п’ять хвилин кава була готова. За цей час Мілана вже проснулась.

• Доброго ранку, соня. – сказав і підійшов Влад до ліжка.
• Доброго ранку, котик. Ти такий хороший.
• Я знаю, що моя котя любить зранку каву.
• Ти пам’ятаєш. Це так мило.
• Я повинен пам’ятати. Я ж твій майбутній чоловік.
• Звісно.
• А ти моя майбутня дружина. І ти  в  мене така хороша.
• Жаль, що лиш три дні можемо проводити більше часу разом.
• Ну нічого, Мілано. Після розписки будемо завжди жити разом.
• І проводити багато часу разом. – додала Мілана.
• Це точно.
• Влад, мені мама телефонує. Вона ж не знає, що я зараз не на квартирі.
• Я буду тихенько, щоб не викрити тебе.
• Дякую, коханий.

Вона швидко підняла слухавку. Розпочала розмову веселим та спокійним тоном.

• Доброго ранку, мам!
• Доброго ранку, Мілано. Що робиш?
• Та от читаю книжку. Дуже цікавий роман.
• Ти читаєш? Я думала щось сама пишеш.
• Немає ні сил, ні фантазії.
• Ну це зрозуміло. Весь тиждень робота, а на вихідних хочеться відпочити.
• Так-так! Добре іду їсти.
• Смачного!
• Дякую, мамусю.
• Прошу, Міланко.

Вона поставила слухавку. Влад дивився на неї і не відводив погляду.

• Не можна так маму обманювати.
• А що я мамі маю сказати?
• Ну лиш не так вже сильно обманювати.
• Добре, котик.
• Міласю, тримай каву.
• Дякую, котик.

Пила вона каву, насолоджуючись кожним ковтком. Коли вже випила всю, то посміхнулась до нього і сказала:

• Дякую, котику. Ти таку смачну каву готуєш.
• На здоров’я, Мілано.
• Ходи обійму тебе.

Влад підійшов до Мілани. Вона ніжно його поцілувала і обняла. Він теж її обняв і поцілував. Точніше вони одночасно обняли один одного і поцілувались.

Як це добре мати свою другу половинку. Є з ким і поговорити, і помовчати, і повеселитись, і навіть посумувати. Хоч сумувати не варто, але в житті є дві смуги: чорна і біла. І через всі ми переходимо. Хоча життя наше, як клавіші фортепіано, то біла клавіша, то чорна.

Потім вони розпочали дивитись фільм на ноутбуці. Сиділи в обнімку на дивані і дивились фільм. Мілані так подобались його обійми. Вона б ні за що в світі його не проміняла на якогось іншого хлопця. Та і для чого їй міняти Влада на якогось іншого? Влад був для неї як рідний вже. Як не як, а разом вже вони цілих п’ять місяців. Це вже не такий малий і термін. Ну так це не п’ять років, але і не п’ять днів. Їхні стосунки з кожним днем міцніли. І хто б подумав, що з цього знайомства щось все ж таки вийде.

Переглянувши фільм, Мілана ввімкнула музику і почала танцювати з Владом. Вони рухались в ритм не так музиці як один одному.

• Так би кожного дня після роботи розважитись. – сказав Влад.
• Ще б пак. Я завжди так хочу. Зараз нас просто нічого не турбує.
• Це так. Ти права, Мілано.
• А потім сім’я, діти, робота і так далі. То нам буде не до того.
• Мілано, але ж ми можемо тримати такий самий ритм. Та і дітям буде цікавіше з веселими батьками.
• Так, ти правий. А ще й до того ж, якщо батьки з приколами.
• Ну наші ж батьки теж мають свої фішки.
• Особливо моя мама, яка намагається мене контролювати, а в неї це не виходить.
• Бо ти її трохи обманюєш, Мілано.
• Ну, а що ж ще робити? Не розказувати їй всю правду? Бо інакше вона буде проти наших стосунків. А я цього не хочу.
• Я тебе розумію, Мілано. Батьки не повинні все знати.
• Але ж вони такі самі давно були. – додала Мілана.
• Згіден з тобою.
• Влад, давай поговоримо про нас. Які подальші в нас плани після розписки? Мені все цікаво.
• Завжди хотів запропонувати тобі цю тему, Мілано. Ти ніби читаєш мої думки. А ти сама запропонувала мені цю тему.
• Якою, на твою думку, повинна бути сім’я?
• Я вважаю, що в сім’ї повинна бути довіра. Це головний складник, на якому формується все: дружба, кохання, стосунки, сім’я. Адже як можна зустрічатися і не довіряти один одному? Це просто безглуздо. Другий складник є взаємоповага. Адже як можна будувати із стосунків сім’ю, якщо люди не поважають один одного? Це суто моя думка. Я її нікому не нав’язую.
• Я погоджуюсь з тобою, Влад. А які ще складники є?
• Любов. Це вже є третій складник, який утворився при з’єднанні довіри і взаємоповаги. Бо, якщо ти довіряєш і поважаєш людину, то ти вже починаєш її любити. Чи не так, Мілано?
• Звичайно, що так. Якби  ти мене теж саме запитав, то я б відповіла майже так само.
• Хто, на твою думку, повинен бути головним у сім’ї, Мілано?
• Чоловік. Тобто останнє слово за ним. Але вирішувати будь які питання можна двоїм.
• Мені подобається твоя думка, Мілано.
• Влад.
• Що таке, Мілано?
• Досить делікатне питання.
• Яке саме? Не соромся. Питай.
• Навіть не знаю як запитати.
• Ми ж не чужі люди.
• Знаю.
• То питай. Не хвилюйся. Це ж просте питання.
• Скільки б дітей ти хотів?
• Троє. Двох пацанів і дочку.
• Так мило.
• А ти?
• Теж. Хоч не знаю як справлюсь зі всіма.
• Я тобі допоможу.
• Тим більше це ж будуть наші діти. І я теж хочу їх виховувати і тобі допомагати. Коли мама виховує це добре. Але ще як тато, то ще краще. І я буду все робити, щоб нам всім було добре.
• Влад, ти будеш хорошим чоловіком і батьком.
• А ти хорошою дружиною і мамою, Мілано. Я бачу як ти стараєшся. Хоч помітно, що ти переживаєш. Не переживай. Я з тобою завжди буду.
• Дякую за підтримку.
• І я завжди буду тебе підтримувати.
• А я тебе. – і обняла його ніжно.