Розділ 22. Гарний сон.

Субота, тридцяте січня. Мілана довго ще спала. Вона не втомилась, бо в п’ятницю робота її взагалі не виснажила. Цього хлопчика не було, тож Мілана, можна сказати, відпочивала. Але добре поспати теж не помішає. От вона вирішила в суботу поспати аж до дванадцятої. Та й Мілану так довго тримав гарний сон, але досить дивний. Хоча Влад їй і так зробив пропозицію, але знаку з небес потрібно було. І Мілані наснився дуже гарний сон. Вона прокинулась і почала шукати Анджелу Іванівну, щоб розказати їй такий дивний сон.

• Анджела Іванівна, доброго ранку! – сказала Мілана, заходячи на кухню.
• Доброго ранку, Мілана! – усміхнулась їй Анджела Іванівна.
• Я такий гарний сон бачила сьогодні.
• Я ж зрозуміла чому ти так довго спиш сьогодні. І що тобі снилось?
• Мені снився дуже гарний і дивний сон.
• А що було в цьому сні?
• Мені така краса снилась. Мені снилось червоне атласне плаття, яке було на мені. На голові вінок з червоних троянд. А ще в руці букетик як в нареченої.
• А що ще снилось?
• А ще в цьому сні був зі мною Влад. Він був в сірому костюмі, такому дуже світло сірому. Ми тримались за руки і кудись ішли. На вулиці весна. Це приблизно такий час як кінець квітня і початок травня.
• Це означає, що ти будеш з ним, Мілано.
• Мені не віриться, але це і так лиш означає.
• Але сни мають властивість здійснюватися. Тим більше Влад зробив тобі пропозицію.
• Так, зробив. Але скільки було таких випадків, коли люди розходились навіть перед самим весіллям.
• Було багато. Але ти надійся на краще, Мілано.
• Я буду надіятися на краще. Тим більше Влад зробив мені пропозицію.
• От бачиш. Перший крок він вже зробив. От і немає чого хвилюватись.
• Я теж так думаю.
• А якісь розмови були про весілля і так далі?
• Були. Про розписку. Я сказала, що великого бенкету робити не варто, що потрібно берегти гроші.
• Ти молодець.
• Влад мені так само сказав.
• Ти вмієш берегти гроші. І от бачиш ти показала йому свій розум.
• Він казав мені, що я розумна. А ще казав, що він щасливий, що зустрів мене.
• То чого ж ти сумніваєшся в ньому?
• Завжди у всьому сумніваюсь.
• Не варто сумніватися. І до речі скоро День Святого Валентина.
• Це ще рівно два тижні.
• Але треба готуватися вже. Сьогодні ідеш гуляти з Владом?
• Так, сьогодні іду. Вже не можу дочекатися вечора.
• Я знаю, Мілано. Знаю як то чекати зустрічі з коханим. Я бажаю тобі удачі з ним. А зараз поїмо, бо вже і так перша година. Навіть вже половина другої. Тобі на котру потрібно іти гуляти з Владом?
• Мені о п’ятій годині іти гуляти. Ще є час. Багато часу.

Анджела Іванівна разом з Міланою сіли до столу, щоб поїсти. На обід в них була варена картопля з тушонкою. Гарно посмакували. Анджелі Іванівній пора вже відпочивати, а Мілані готуватися до зустрічі з Владом.

Пішла до кімнати і почала одягатися. Мілана була рада і щаслива, бо вона скоро буде разом з Владом назавжди. Мілана швидко одягнулася і прилягла на диван. Вона лежала і думала про Влада. Через декілька хвилин до неї зателефонував Влад. Вона швидко одягнула курточку, шапочку і взула черевички. Мілана швидко вибігла до Влада.

• Привіт, котику. Я так скучила.
• Привіт, котю. Я теж скучив.
• Мені так добре з тобою.
• І мені теж так добре з тобою.

Влад обійняв Мілану. Він завжди дарував Мілані своє тепло і свою турботу. Влад піклувався про Мілану, як про дитину. Він любив її так щиро і так вірно. Влад дивився Мілані в очі, ніжно обіймав її і промовляв:

• Мілано, ти моє щастя. Ти мені сподобалась ще від того дня як ми познайомились. Я собі навіть не міг уявити, що ми будемо зустрічатися. А не те, що будеш моєю дружиною.
• Влад, я без тебе не уявляю свого життя. Я теж не могла уявити, що все настільки далеко зайде. Але я рада. Навіть дуже. І я щаслива тут з тобою.
• Я теж щасливий, Мілано. Ти дуже хороша дівчина. Мені так пощастило з тобою.
• І мені теж пощастило з тобою, Влад. І щоб я робила без тебе, а ти без мене?
• Ми б шукали один одного. І знайшли б.
• І ми б знайшли.
• Звичайно, що ми б знайшли. Як добре, що я тебе знайшов.
• І я рада, що тебе знайшла. Хочу вже бути твоєю назавжди.
• А я твоїм назавжди.
• Треба зачекати.
• Ми дочекаємось.
• Звичайно, що дочекаємось.
• Хочу вже забрати тебе до себе.
• Скоро забереш.
• Звичайно, що заберу.
• Хочеш вже забрати?
• Так, кохана.
• Я хочу вже до тебе.
• Ходи до мене. Я тебе обніму.

Влад обняв Мілану міцно-міцно. Так вони, розмовляючи, дійшли до будинку, де жила Мілана. Довго обіймались і цілувались. А потім розійшлись по домах.

Як добре мати людину, з якою тобі добре і яка тебе розуміє. А ще краще, коли саме ця людина завжди поруч з тобою. Це можна назвати великим щастям.

     А наше щастя може бути так близько, просто поруч, а ми цього можемо        просто не помічати. І так є завжди.