Розділ 19. Червоне плаття і туфлі.

Наступні два дні пройшли досить чудово. І вже наприкінці другого дня Мілана після роботи вирішила показати Анджелі Іванівній те плаття.

• Добрий вечір, Анджела Іванівна.
• Добрий вечір, Мілана. І як ти?
• Я добре. А Ви як?
• Так само. Що цікавого ти мені розкажеш?
• Я не лиш розкажу, а ще й покажу. Пам’ятаєте, я Вам плаття обіцяла показати?
• Так, пам’ятаю.
• Ось коробка. Зараз відкрию Вам її і глянете.

Мілана відкрила, а там таке гарне атласне червоне плаття і такі гарні до нього червоні туфлі. Воно було прикрашене діамантами і туфлі теж. Анджела Іванівна аж рота відкрила.

• О це ж краса.
• Так. Це краса на відміну від його бандитської душі.
• Це точно. Але скільки ж воно коштує? Мабуть весь наш дім.
• Як два наші будинки.
• Ого. Ну і багато ж в нього грошей. Що будеш робити з платтям?
• Не знаю. Треба швидше позбутися цих речей.
• Тоді хай щастить.
• Дякую. Добре, Анджело Іванівно. Я вже спати буду збиратися.
• Добре, Мілано. Іди вже спати. Завтра тебе чекають великі справи.
• Ну так. Ну все я іду.
• Добре. Іди.

І Мілана швидко пішла до кімнати. І з хорошим настроєм лягла на диван. Потім набрала Влада. Побажали один одному солодких снів. І пішли спати. Він в себе вдома, а Мілана тут.

Можливо, хтось скаже, що варто було би залишити такий дорогий наряд? Я не погоджусь. Якби з ним не було таких поганих спогадів, то можна було би залишити. Але для чого залишати з собою погані спогади? Від них лиш буде з’являтися сум.

А так як в нашої героїні нарешті з’явилась радість, то не треба її псувати сумними спогадами. Тут думаю всі зі мною погодяться.