Розділ 17. Втеча з коханим.

Коли Мілана впевнилась в тому, що в будинку нікого немає, тоді швидко зателефонувала до Влада.

• Привіт, котику. Я скучила за тобою. Я дуже сильно хочу тебе побачити. Хочу обнятись і поцілуватись з тобою.
• Привіт, кошеня. Я теж скучив. Хочу знову поглянути тобі в очі. Хочу тримати тебе за руку.
• Я така щаслива, що чую тебе. Я вже не надіялась тебе почути.
• Я теж. Коли не зателефоную, то завжди або не береш, або ж відсутній. Я не ображаюсь на тебе. Ростик дав мені цього листа. Я тобі завжди довіряв і довіряю, і буду довіряти.
• Любий мій. І що нам робити?
• Любима. Треба швидше викрасти тебе звідтам. Довірся мені. Я швидко буду.
• Але в нього тут і охорона є. Зачекай. Я до завтра сама. Він гуляє.
• Тоді я зможу викрасти тебе. Не хвилюйся. Я піду не сам.
• З Ростиком?
• Так, бо він мене не відпустить нікуди самого.
• Він хороший друг.
• Гаразд. Не будемо гаяти часу. Я виїжджаю. А близько опівночі чекай мене.
• Це так далеко?
• Ні. Просто вночі ми зможемо більш непомітно втекти.

Мілана ще трохи розмовляла з Владом, а потім, закінчивши розмову, лягла. Так вона лежала близько двадцяти хвилин. Їй зателефонував Влад.

• Мілано. Ти ще можеш розмовляти?
• Влад, можу.
• Мілано, нам треба якось втекти.
• Ти щось придумав?
• Так. Якщо ти маєш доступ до всього будинку, то буде легко це зробити.
• Маю. Я не зачинена в кімнаті. І це добре.
• Тоді ми можемо втекти через чорний хід. Я з Ростиком знайшли двері, де замок зламаний.
• Ну він зламаний, але ви не зайдете до будинку.
• Чому?
• Бо його заклинило. То ж ніяк не вийде. – засмучено сказала Мілана.
• Чому не вийде? Ти не віриш, що зможеш бути зі мною чи вже не хочеш?
• Чому зразу не хочу? Хочу бути з тобою. Я стільки натерпілась всього за один день.
• Що він тобі зробив?
• Потім розкажу. Ми повинні дорожити кожною хвилинкою. І повинні поспішати.
• Будь на зв’язку, моя любима. Потім розкажу все, що коїлось в мене в голові, коли тебе не було.
• Гаразд, любимий мій.

Вони поклали слухавку одночасно. Мілана страшенно переживала, щоб головне з Владом було все добре. За себе вона не переживала. Мілана готова була пожертвувати своїм щастям, якщо план не вийде, щоб Влад був цілий і не ушкоджений. Бо вона боялася передчасного повернення Кості. Хоч він казав, що буде зранку, але міг це спеціально сказати, щоб дати марну надію на спасіння Мілані. Костя був не лише бізнесменом у шоу-бізнесі, але й ще тим бандитом.

І от Влад із Ростиком опинились в будинку Кості.

• Очманіти! Скільки ж тут вкладено грошей. – здивовано сказав Ростик.
• Зразу зрозуміло, що займався цей хлопець чорним бізнесом, або ж таткові гроші. – з недовірою сказав Влад.
• Влад, дивись тут сходи. Твоя Мілана десь на другому поверсі.
• Треба зателефонувати до неї.

Влад дістав телефон і хотів набрати Мілану, але телефон розрядився і так невчасно.

• У нас мало часу. Нам треба обшукати весь будинок.
• Влад, не переживай. Тримай телефон і телефонуй до Мілани.

На щастя Ростик зарядив свій телефон. І Влад почав шукати її номер телефону.

• І як вона в тебе підписана?
• Фея.
• Фея? Цікаво чому?
• Вона любить різні казки. Та жартую. Міланка.
• Тут не до жартів. А ти лише жартуєш.
• Я хотів підбодрити тебе. Вибач.
• Все не перебивай мене.
• Гаразд.

Влад набрав Мілану. Гудки пішли.

• Лиш би вона не заснула.
• Тоді будемо телефонувати і слухати, звідки буде лунати звук.

Тут Мілана взяла телефон.

• Так, Влад. У нас мало часу. Мені на планшет написав Костя. Він попередив, щоб я його чекала о четвертій годині. А зараз вже пів другої години.
• Мілано. Вийди. Ми вже в будинку.
• Справді? – вона аж заплакала.
• Не плач. – сказав Влад.
• Я щаслива чути твій голос. А зараз підіймайся третіми сходами. Прямо ті двері, де я. Допоможеш мені. Треба свої речі забрати. Десь в кімнаті є сейф з моїм старим телефоном. Він сказав, що цим він зробить мені боляче, бо ти будеш телефонувати. А я не зможу тобі відповісти.

Влад піднявся сходами і зайшов до кімнати. Мілана ще досі була в тому платті, в тих туфлях. Влад ще раз зрозумів, що він міг втратити назавжди.

• Ти вибач мене дурака.

Він підійшов і обняв її. Почав цілувати їй руки, шию, губи. А на кінець міцно обняв її і поцілував в голову, а точніше в лоб.

• Ей, закохані. У вас мало часу, тобто у нас. Якщо він буде о четвертій годині, то в нас ще дві години і п’ятнадцять хвилин. А якщо по статистиці судити, то люди, які обіцяють приїхати чи прийти рівно о якійсь годині, то спізнюються на двадцять або й тридцять хвилин. Але нам треба поспішити.
• Влад, поспішімо. Але я готова пожертвувати собою, своїм щастям, лиш би ти був цілий. Я вже знаю який Костя егоїст, тиран.
• Мілано. Не кажи такого. І не думай, що цим ти зробиш краще. Ти теж будеш страждати з ним.
• Я за себе не переживаю. Я переживаю тільки за тебе.
• Але яке буде моє життя без тебе?
• Таке, яке могло б бути і до мене, тобто до нашого знайомства.
• Воно було сірим, темним. Ти є зоря, яка світить.
• І світить тільки для тебе. – додала Мілана.
• Стоп! Вибачайте, що перериваю вашу романтику, але нам треба поспішати. – звернув увагу на час Ростик.
• Влад, Ростик має рацію.
• І на романтику у вас буде ще ціле життя! Так-так! Ну і сьогодні, після того як ми покинемо цей жахливий будинок. Складайте речі. А я пошукаю сейф із телефоном. – сказав Ростик і розпочав свої пошуки, телефонуючи на її старий номер.

Дуже швидко знайшов сейф. Він був маленький, як упаковка від планшета. Він думав що довго прийдеться шукати його. А він лежав просто під шафою.

• Ну і погано він вміє ховати такі важливі речі. Тут би і дитина знайшла. Не те що я.
• Молодець, Ростик. Дякую.
• Прошу. Вже третя година. Нам пора.
• Ідемо. – сказав Влад.