Розділ 16. Вечір з Костею. Наслідки.

Швидко настав вечір. Мілана вже була одягнена в червоне атласне плаття із діамантами. Воно їй так личило. В двері постукав хтось і потім відчинив. Це був Костя.

• Доброго вечора, красуне!
• Доброго вечора!
• Молодець! Швидко вчишся.
• Не перехвалюй! Страшенно не люблю цього!
• Добре. А зараз пройдемо до спальні. І продовжимо.
• Можна і тут.
• Там краще! – сказав і взяв її на руки і заніс до спальні.
• Відпусти мене! Не чіпай мене!
• Не пручайся! – зразу кинув її на ліжко осипане пелюстками троянд.
• Що ти хочеш?
• Ти ж сама цього хочеш! Мілано!
• Стоп! Ти назвав мене по імені.
• Назвав і буду називати тебе. Ти сьогодні станеш моєю жінкою!
• Цьому не бути!
• Не даш мені?! То сам візьму. Не переживай.
• Я вагітна. Так, я вагітна.
• Що?! Ти вагітна?! – і вдарив її.
• Я люблю Влада. Ми чекаємо дитину. – зі сльозами на очах сказала Мілана.
• То не буде цієї дитини. Зробимо аборт.
• Ні! Не буде цього! Тільки через мій труп.
• Ну дивись на неї!

Тоді Костя задумався і сказав:

• Вибач мене. Я не хотів тебе вдарити, але аборту не уникнути. Мені не треба чужої дитини, тим більше, якщо дитина від того хлопця, якого ти любиш. Був би хтось інший, то я б залишив дитину.
• Який же ти тиран! – аж крикнула на нього.

Цим вона вивела Костю з себе. Він взяв її за руку і повів до її кімнати.

• Охолонь, істеричко! Тиждень посидиш, то сама мене захочеш! Аборт буде наступного тижня. Я про все подбаю!

Він зачинив двері на ключ. Мілана плакала. Вона зрозуміла свою помилку, яку вона допустила. Тепер вона почала думати як їй зв’язатись з Владом адже її всю обшукали. Але на щастя новий телефон в неї залишився. Вони забрали старий. Вона дочекалася ночі і написала. Потім скинула на вайбер своє місце знаходження і вимкнула телефон. Щоб Влад не зателефонував до неї. А розмовляти по телефону, коли стільки вух за стіною аж ніяк не безпечно.

Через декілька хвилин вона спробувала заснути, але так і не заснула.

Ранком вона почула розмову.

• Костянтин Іванович, сьогодні в нас плани.
• Я пам’ятаю. Через дві години поїдемо.
• А як ваша гостя?
• Вона покарана. Весь день вдома буде без телефону. А завтра ранком я розпишуся з нею.
• Але ви казали, що вона казала вам про вагітність.
• Перевіримо чи вагітна. Якщо так, то аборт. А якщо ні, то мені на руку. Я ж хочу дітей.
• Я завжди знав, що ви любите дітей.
• Бо так і є. Але знаєте. Я залишу їй планшет.
• Для чого?
• Мене ж потрібно зустріти. Напишу їй о котрій годині буду. Хай чекає свого коханого, тобто мене.
• А якщо вона своєму напише, щоб її врятував? Тоді ніхто вас не зустріне.
• Вона не напише. Все перевіряється. В цьому домі і у всіх речах є шпіони.
• Але не в тій кімнаті, де вона сер. То ж планшет їй дайте. Вам же треба контролювати її.
• Так. Я сьогодні добрий, то ж закривати не буду її в кімнаті. Зможе на кухню піти, погуляти в будинку. Я ж не якийсь дурень, щоб закрити її в кімнаті на не зрозуміло який час.
• Все правильно. Ти зробиш перший крок довіри. Може вона змінить про тебе думку.
• Все можливо. Тоді ідемо готуватися.

Більше нічого вона не чула. Мілана зрозуміла, що це її останній шанс. Невдовзі вони всі поїхали. Будинок був пустий. А Костя в знак свого вибачення випустив її з кімнати. А такий хід їй на руку.

Недарма Мілана нервувала. Вона відчувала, що не все гаразд буде. Люди здатні відчувати не безпеку. Одні більше можуть відчувати, а інші менше.