Розділ 15. Зустріч у його домі.

Ранок. Неділя. Мілана прокинулась. На годиннику вже пів дванадцятої. Вона заплющила очі, бо думала що це сон. І потім ще раз розплющила очі, але картинка та ж сама. Мілана сіла і задумалась: « Я надіюся Ростик взяв записку і вже скоро вона опиниться у Влада. Я дурепа, що все ж таки зважилася на цю зустріч. І що я отримала? Я сиджу не зрозуміло де. Не знаю чи у Львові, чи мене вивезли за місто. І все ж таки цікаво хто ж цей Костя. І як він виглядає. Побачу його сьогодні чи ні?».

А тим часом Влад вже місця собі не знаходить. Мілани нема вже рівно добу. Його мучать думки: « Де вона пропала? Чому не бере слухавки? І чому відсутній? А може вона з іншим розважається? Ні! З іншим точно ні! Вона втрапила в халепу. Але яку ж? І чи знайду її я? І чи буде живою? Ні! Навіть не буду думати про погане.».

Влад відчував серцем, що Мілана в халепі. Зрозуміло, що в них досить сильний зв’язок. Потім він взяв телефон, хотів зателефонувати до Ростика. А Ростик сам йому вже телефонував.

• Здоров! Влад, я маю для тебе дещо. Ти питав ще вчора вечором чи я щось знаю про Мілану.
• Здоров! Так, питав. Бо я переживаю за неї. Розумієш?
• Я тебе прекрасно розумію, Влад! Так що я зараз до тебе прийду і принесу дещо. Це від Мілани. Вона просила передати.
• Ти з нею бачився? – сумно запитав Влад.
• Ні. Я не бачився з нею. Я просто отримав від неї смс, в якому вона просила мене забрати записку.
• Яку ще записку? Її що вже немає?
• Влад, опануй себе. Я сам не знаю що з нею. Але не накручуй себе. Вона б точно просто так не зникнула. Я ж її добре знаю.
• І що ти хочеш сказати цим?
• Вона написала мені про якісь справи, які хоче вирішити. От ті справи її і захопили. Я думаю її хтось викрав. І то хтось дуже розумний. І в неї не було причини так не помітно зникнути. Ви ж не сварились.
• Ні, не сварились.
• Отже, її точно хтось викрав.
• Цікаво чого вона тобі про справи сказала, а не мені?
• Вона переживала за тебе. Тим більше ти хворієш. Не хотіла, щоб ти переживав, щоб був засмучений. Вона ж думала, що вирішить ті справи і все буде добре. Не вини її. Адже ми не знаємо через що вона так зробила. І виходи на вулицю.
• Добре. Вже виходжу.

Влад вийшов на вулицю. Ростик вже чекав його.

• Тримай. Це від Мілани. Прошу не вини її. Всі ми робимо помилку. І я то знаю, що вона не зраджувала тобі.
• Дякую, брат, за підтримку.

Влад обережно відкрив конверт. Дістав з нього записку, розгорнув її і почав читати.

«  Дорогий мій Влад!                                                                                                                   Пишу тобі можливо останнього листа. Не знаю чи побачимось взагалі. Вибач мене. Ні! Не думай поганого! Я не зраджувала тобі і не зраджую. Зраджувати теж не буду. Ти в мене один єдиний. Знаєш, я повинна ще дещо тобі сказати. Тут місяць тому почав мені писати один хлопець. Я його ігнорувала. Він не відставав. Потім почали приходити від нього квіти, м’які іграшки, одяг і т.д.  Я все повернула йому. Не ображайся, що не розказала тобі все одразу. Ти дуже ревнивий, але мій. І я не хочу тебе втрачати. Бо я тебе люблю безмежно. Потім він запропонував зустріч, щоб все пояснити йому, що в мене є лиш ти я іду. І що мої почуття не можна купити. Не знаю що і чекати від цієї зустрічі. Бо він сказав, щоб я нічого не казала. А я не дурненька. Я повідомила Ростика. Вибач, що не тебе. Просто я не хотіла, щоб ти нервувався і переживав. Але вийде мабуть навпаки. Моє чуття мене не підводить. Не знаю чи побачимось. Не знаю чи залишусь жива. Я дозволяю тобі знайти іншу. Я хочу, щоб ти був щасливий. Але якщо пощастить ще раз побачитись, то не відпускай мене. І я тебе теж не відпущу.

                             Люблю тебе безмежно! Назавжди твоя Мілана.»

Влад ледь втримував сльози. Невже Мілана в небезпеці.

• Ростик. Я хочу її побачити. Я вже нічого не буду питати. Лиш вислухаю, якщо сама розкаже. Так, я дурак. Треба було швидше зробити її своєю на все життя.
• Влад! Не впадай у відчай. Вона любить тебе. А любов сильніша всякого зла. Ми знайдемо її.
• Хочу в це вірити, але важко.

Вони ще довго розмовляли.

А Мілана тим часом вивчала своє місце перебування. Розглядала кімнату і дивувалась: « Все таке гарне і вишукане. В нього дійсно хороший смак. Але це все мені не миле. Я хочу до Влада.».

І тут її думки перервали. В кімнату зайшов світловолосий хлопець з голубими очима. Він був високий. Це і був Костя.

• Привіт, дівчино з карими очима.
• Ну привіт. І для чого ти це зробив?
• Невже ти не обіймеш мене. Вже від сьогодні свого нового коханого хлопця. А сьогодні ввечері і чоловіка.
• Не бути цьому ніколи. Я не буду твоєю. Краще померти, ніж бути з тобою.
• Чому так кажеш? Я ж знаю що ти любиш гроші. А в мене їх багато.
• Не вихваляйся, придурку.
• Дуракам щастить.
• Тобі ні!
• А вживу ти ще краща, ніж я думав.
• Не мрій! Бо ці мрії і так марні.
• Ти чудна! Я ж казав, що те, що я хочу, я завжди отримую.
• Лиш не цього разу!
• Тобі завдання на вечір. Тримай це плаття. Сьогодні ти його одягнеш для мене.
• Добре. Я одягну, але для себе.
• Хай буде по-твоєму.

Костя вийшов, зачинивши двері на ключ. Мілана залишилась в кімнаті в своїх роздумах. Вона сиділа і думала: « Який він зухвалий і самовпевнений. Який же він ідіот! Я не буду ніколи його. Я ж тут на декілька днів. Влад мене врятує. Я впевнена в цьому.».

Так Мілана сиділа аж до самого вечора. Вона страшенно нервувала, адже не знала що їй очікувати від того вечора з Костею. Хоч з вигляду він був повністю нормальним. Але зовнішність оманлива. За гарною зовнішністю ховається огидний внутрішній світ. Мало коли зовнішня краса відповідає внутрішній красі.