Розділ 14. Пригода на Замарстинівській.

Прокинулась Мілана половина десятої години. Швидко привела себе в порядок, швидко поїла. І вже половина одинадцятої вона почала одягатись. Рівно в одинадцятій Мілана була готова. На ній була рожева кофта і чорні джинси. Вона зробила макіяж. Тоді згадала, що треба повідомити Ростика про те, що вона кудись іде. Влада вона не хотіла турбувати, бо він і так хворіє. Написала Ростику в інстаграм.

« Привіт. Зараз я ризикую. Бо маю вирішити деякі питання. Ти повинен сьогодні біля другої години прийти на Замарстинівську, там біля аптеки, що навпроти вулиці Долинського, буде цеглина із конвертом, в якому записка. Візьмеш. Не знаю, що мене чекає. А Влада я не хочу турбувати. Він і так хворіє. Надіюся, що нічого поганого не станеться. До мене не телефонувати і не писати. А конверт Владу, якщо мене довго не буде. Сам не читай, бо це для нього. Дякую.».

Надіслала і аж заплакала, бо не хотіла бути без Влада. Хто ж знає, що чекає її на цій зустрічі? Чого ж очікувати від Кості?

Мілана швидко одягнулася і пішла. На місце призначення для записки вона прибула досить швидко. Залишила записку і пройшла саме до того місця, де вона мала б зустрітись з Костею. Мілана стояла і нервувалась, хоч вона прийшла раніше, ніж треба було. Повертається на звук і бачить перед собою чорного джипа. В неї аж серце почало так стукотіти, що ще трохи і воно вистрибне їй із грудей. Машина проїхала повз неї і зупинилась. Скло затемнене, то ж вона не бачила хто ж там є. Мілана досі стояла, ще не відійшовши. З машини ніхто не виходив. Мілана ще більше почала хвилюватись.

Тут раптом із машини вийшли хлопці. Їх було четверо. Вони швидко підійшли до Мілани і схопили її. Дівчина була в шоці. Вона не розуміла, що ж таке сталося. Хлопці швидко занесли її до машини. Зачинили двері і всі поїхали. Мілані зв’язали руки і ноги.

• Ну що? Думала відмовиш Костянтину Івановичу і на цьому кінець?!
• А ти хороша рибка. – сказав водій.
• Не пручайся! А то буде боляче. – сказав перший.
• Навіть не думай кричати. Ніхто тобі не допоможе. Костянтин Іванович не любить, коли йому відмовляють. Все, що йому сподобалося повинно бути його. Навіть ти.
• В мене є хлопець. І я не хочу ніякого іншого. – впевнено сказала Мілана.
• Помовчи! Але дивно. Ти не кричиш. Молодець! Швидко заспокоїлась.
• Не можна так робити. – сказала дівчина.
• А як можна робити? – сказав другий хлопець.
• Для чого комусь псувати стосунки?
• Костянтин Іванович дасть тобі все. – наголосив другий хлопець.
• Мені нічого не треба. Я маю роботу, батьків, свого хлопця. А ще хорошу подругу. Більше нічого не треба.
• Подругу, яка тобі заздрить?
• Хай і так. Але вона може порадити, підказати. Та і більше вона мені не заздрить. Вона добилась свого. Скоро заміж виходить.
• А ти не хочеш заміж?
• А хто ж не хоче. Головне за того, кого любиш. – сказала Мілана, тим самим ще раз показала, що в неї вже є хлопець і іншого їй не треба.
• Мілано. Так в тебе вже буде чоловік. Для чого тобі хлопець. І вийдеш заміж раніше своєї подружки. – сказав третій.
• Я не хочу швидше заміж. А як щодо вашого Костянтина Івановича, то я вже краще сама буду, ніж з ним.
• Сама? Ха-ха! Та хто тебе питає з ким ти будеш? За тебе все вирішено! – сказав четвертий.
• Я не дешевий товар. І вмію за себе постояти. – різко відповіла Мілана.
• Ну ти й дерзка. Молодець! Ти ще більше сподобаєшся нашому босу. – всі одночасно сказали.
• Ну я йому сподобаюсь, вашому босу. Але мені він ні.
• Ти ще його навіть не бачила.
• І не хочу бачити!

Тоді їй піднесли до носа якийсь порошок і вона через десять хвилин спала, як дитина.

• Гарна ляля. Пощастило нашому Кості. – сказав четвертий.
• Та не те слово. Вона ще те стерво. Але зараз спить. – додав водій.
• Ви чули? Вона може за себе постояти! – засміявся другий.
• Ну нічого. Завтра як прокинеться, то зрозуміє, що жарти закінчились. І що вона могла по-хорошому бути з Костею. – сказав третій.
• Костя сказав завезти її до його дому, щоб не втекла гарненька мишка від милого котика. – сказав перший.
• Хлопці, під’їжджаємо. Вже вечір. – сказав водій.
• Класно ми її покатали. – весело сказав другий.
• Ти дивись уважно, щоб їй нічого не сталося, а то Костянтин Іванович тебе покатає. – з насмішкою та погрозою сказав перший.
• Не будь таким розумним. Відповімо ми всі головою. Таку лялю він дорого оцінить. Так що голова з плечей всім. – відповів третій.
• Хлопці! Уважно несіть її, щоб і волосинки із неї не впало. – сказав водій.

Швидко її понесли до будинку. Там вже була готова окрема кімната. Дуже хороший смак у Костянтина Івановича. Кімната для Мілани, як для східної принцеси. Її залишили на великому пишному ліжку і зачинили двері. А точніше закрили на замок.

Ось так вона спала всю ніч.

Якби наша Мілана повідомила своєму хлопцю, то з нею не сталася б ця пригода. Але наша Мілана любить все вирішувати сама і ризикувати.