Розділ 10. Перший місяць стосунків.

Перший місяць стосунків такий не легкий. Скажу вам чому я так кажу. А ось тому, що цей місяць багато значить в житті закоханих. Протягом цього місяця вирішується багато запитань. Чи продовжаться стосунки? За яких умов? Чи витримають стосунки перший маленький термін? І так далі. А ще одне питання, про яке я думаю ви подумали. Так, це дізнатись більше один про одного. І не лише дізнатися, але й навчитися проводити разом час, знайти спільну мову, знайти спільне заняття. А це є дуже важливим в стосунках, бо якщо розмова не буде іти, то про що взагалі можна думати? Краще просто розірвати стосунки. Це я вам кажу із особистого досвіду. В двох людей, які в стосунках перебувають, повинно бути щось спільне. Навіть просто якісь спільні теми для спілкування. Ну хоча б одна, навіть якщо це кулінарія або містика. Якщо є хоч одна тема для спілкування, то  вважайте, що не все втрачено, навіть якщо стосунки ідуть в тупик.

А зараз ми повертаємось до наших героїв, а точніше до їхніх стосунків, які досить добре розвиваються. Швидко жовтень добігав кінця. Мілана і Влад вкотре пішли гуляти. Вони не очікували, що ця прогулянка аж настільки буде поганою, але з хорошим завершенням.

І от наші Влад і Мілана пішли гуляти. При зустрічі як завжди поцілунки та обійми. Взялися за руки і пішли. Ішли крок в крок. А що навіть прикольно. Розмовляли про різне. Навіть важко подумати, що саме зараз і почнеться цей скандал. Хоч декілька хвилин тому ніхто б із них і не подумав, що таке можливо.

• Влад. Може перейдемо на іншу тему?
• Мілано, давай скажу свою думку. Ти ж сама почала цю тему.
• Ну так. Але я не могла подумати, що в неї так можна заглибитись.

Влад поглянув на неї таким скануючим поглядом.

• Добре. Не буду перебивати.
• Так от. До чого я вів. Колись давно я хотів сім’ю. Зараз не хочу. Бо нема з ким її створити.
• Нема? Ну нема так нема. – ображено сказала Мілана.
• Ти образилась?
• Ні. Не образилась. І взагалі не чіпай мене. Добре?
• Добре. Не буду чіпати.
• От і добре.

І тут ця мовчанка. Тупа і довга мовчанка. Вони ішли і мовчали. Ця їхня мовчанка тривала пів години. І тут Влад вирішив перервати цю мовчанку.

• Ну, Мілано, не ображайся . Я не хотів тебе образити.
• Нічого не говори!
• Мілано, давай не будемо сваритись.
• Ти вже це зробив.
• Вибач, Мілано. – хотів її обняти, але Мілана відштовхувала його.
• Помовчи!
• Я і так вже довго мовчав.
• Ну то ще помовчи! – різко відповіла Мілана і додала: – Ти і так мовчав, то можеш мовчати і далі.
• Добре. Хай буде по-твоєму. – тут Влад вирішив не давати ще одного приводу для сварки. Він бачив, що Мілану зараз краще не чіпати.

Вони ішли далі. Вже не тримались за руки. Він для неї став чужим. Невже саме ці слова про сім’ю її зачепили і то так сильно. Вони ішли і не розмовляли. Що ж коїлось в Мілани в голові? А думок багато було в неї: «Невже я знову помилилась. Ми через стільки пройшли. Були непорозуміння, але все вирішувалось без конфліктів. І для чого я взагалі розпочала ту розмову? Але тепер знаю все, що хотіла знати. Я так розумію, що цим стосункам кінець. Значить така моя доля. Як добре що ми. Ні, я іду з ним по центральній вулиці. Так добре дивитись на машину, яка їде тобі назустріч.».

Мілана після цих думок почала все ближче і ближче іти біля проїжджої частини дороги і думки знову заполонили голову: «Треба зробити це раз і назавжди. В мене немає сенсу більше жити. Мене тут нічого не тримає. Так сумно, але багатообіцяюче світять фари. Вони ніби кличуть мене до себе, здається ніби підморгують.». Мілана ішла назустріч машинам. Ще трохи і вона опиниться на дорозі. А щоб опинитися на тому світі вистачить і декілька секунд. Вона рухалась зі сльозами на очах назустріч машинам.

І тут Влад опам’ятався і зрозумів, що тими дурними словами він втратить її назавжди і Мілана залишиться в пам’яті. В його пам’яті та в спогадах про їхні стосунки, які лиш почались будуватися. Адже вони пройшли вже той перший  етап, який є найважчий в усіх людей в стосунках.

• Мілано. Чуєш мене?

Але Мілана не відповіла йому нічого. Вона далі ішла і щось своє думала. Тоді Влад не втримався, швидко підійшов до неї і взяв її за руку.

• Мілано. Ну куди ж ти ідеш? Стій!
• Ну що ж ти знову хочеш? Нічого ж не станеться. На одну людину більше або ж менше. Це ні нащо не вплине.
• Мілано, не говори дурниць.
• Влад, мене тут, в цьому житті нічого не тримає.
• Чому? Чому ти таке кажеш?
• Немає сенсу. Просто немає сенсу.

І тут Мілана знову продовжує іти назустріч машинам. Ще трохи і вона кинеться під машину. Ще трохи і все закінчиться. І знову Влад не дозволяє їй цього зробити. Знову тягне її до себе. Мілана ще раз робить спробу закінчити своє життя. Вона іде назустріч машинам, а точніше смерті. Їй вже нічого не страшно. Влад її не випускає, але Мілані вдається вирватись з його рук. Вона поволі іде близько асфальту, робить глибокий вдих. Все життя проходить повз її очей. Мілана думає: « Настав час. Це точно кінець.». Хоче переходити на проїжджу частину та Влад вже втретє за нею кидається і зупиняє її.

• Мілано! Зупинись! Я не дам тобі цього зробити! – після цих слів він швидко зупиняє її своїми обіймами.

І тут Мілана схаменулась стояла, наче вкопана. Невже він все-таки цими спробами зупинити її, не лише зупинив, але й переконав її. Вона стояла і дивилась йому в очі.

• Чому ти мене зупинив? Я ж казала тобі.
• Ти казала, що ніщо тебе не тримає.
• І немає сенсу жити далі.
• Не кажи так, Мілано. Не кажи. Давай підемо вже геть. Я відведу тебе додому.
• Я не хочу додому. Якщо хочеш, то можеш іти. Я побуду сама.
• Ні. Я тебе тут не залишу. Якщо додому не хочеш, то що ще хочеш, крім того як побути сама?
• Хочу ще трохи пройтись.
• Добре. То ходімо. Лиш дай мені руку, Мілано.