Розділ 9. Стосунки на вищому рівні.

Друга половина місяця пройшла дуже швидко. Мілана вже довго спілкувалася з Владом. Їхні стосунки все ж були дружніми. Вона ставила собі багато питань: «Що він взагалі думає? Чи я йому подобаюсь? Що чекає мене далі? Які в нього взагалі плани? Ким бачить мене в подальшому? Дівчиною чи просто знайомою? Чи наші стосунки і надалі залишаться на цьому дружньому рівні?». Але відповіді на них не знаходила. Ну звичайно, адже точну відповідь міг дати тільки Влад. Але він щось дуже тягнув з тими відповідями. Мілана його не питала, бо це виглядало б, що вона хоче все і зразу. А чоловікам не треба вказувати. Як то кажуть: «чоловік – мисливець, а жінка – це його здобич». Тоді хай Влад зловить свою здобич, тобто Мілану.

На сьогодні в них була запланована зустріч. Хоч вони вже стали ближчими, але Мілана вже навіть не надіялась на якісь стосунки з ним. Весь день в голові одні і ті ж думки: « Ця зустріч нічого не змінить. Ми як і були так і залишимось друзями. Але я вже встигла влюбитись. Та нічого. Розлюбити теж можна, хоч це буде не легко. Але нічого. Справлюсь! Як казала Анджела Іванівна: «Все в твоїх руках, Мілано!». То я впораюсь з цим.».

І ще багато схожих думок мучили її весь день, аж до самого вечора. Вона думала, що ці думки нарешті закінчаться, але їх ще більше ставало. У Мілани було таке відчуття, що в неї голова зірветься від такої кількості думок.

І вже п’ята година вечора. Мілана почала одягатися, адже не хотіла його змушувати чекати. Він і так в перший день чекав її дуже довго. Мілана б на його місці не чекала взагалі. А Влад її чекав і дочекався. Це так круто, коли є людина, яка може тебе дочекатися. Всім би такого як в Мілани. Час швидко минув. Мілана вже була одягнена. Вона прилягла на диван. Сидіти аж ніяк не добре їй. Вона хотіла розслабитися. Адже весь день і так в роботі. Прибирала, мила вікна і так далі. Зробила велику кількість роботи. То ж відпочинок, хоч і маленький, був їй як порятунок від втоми. Лежала десь пів години і тут їй зателефонував Влад.

• Привіт, Мілано. Я вже вийшов. Давай одягайся.
• Привіт, Влад. Я вже готова. Зателефонуєш як будеш вже біля мене.
• Ого. Ти молодчинка. Гаразд. Орієнтовно через двадцять хвилин буду біля тебе. До зустрічі!
• До зустрічі!

Вони одночасно поставили слухавку. Мілану це здивувало. Вони багато чого робити почали одночасно. То ідуть в один крок, то одночасно можуть сказати одне і те ж саме слово. А тут ще й телефон додався. Не погано як для дружби. Цікаво що ж чекає її сьогодні? І взагалі як розвинуться їхні стосунки? А це все вирішить сьогоднішня зустріч.

Через п’ятнадцять хвилин Влад вже був біля її будинку. Він взяв телефон і хотів до неї телефонувати, але Мілана випередила. Вона побачила у вікно, що він вже доходить і зразу пішла до виходу. От і встигла вийти до того часу як він до неї зателефонує.

• Привіт, Влад.
• Привіт, Мілано. Ти ніби читаєш мої думки. Так вчасно вийшла.
• Влад, я побачила тебе у вікно.
• Ну, Мілано. Всю романтику зіпсувала.
• Вибач.
• Та я не ображаюся. Все нормально.
• То добре. Ну і що в нас сьогодні за планом?
• Ти дивись на неї. Вже про плани заговорила.
• Ну ти ж сам казав, що ти все плануєш. То ж не перекидай стрілки на мене. План це твоє. А моє – спонтанність.
• Ну все. Хай буде по-твоєму, Мілано. Я хоч впертий, але ти більш вперта.
• Ну я ж овен.
• Ну я помітив, що ви овни всі такі.
• Це найголовніша моя риса характеру.
• Хах, Мілано. Ти завжди мені вмієш настрій підняти.
• Це добре що не зіпсувати.
• Це точно.
• Стоп. Що це таке? Ти мені підтакуєш?
• А це погано? Ну тоді не буду.
• Ні. Це навіть добре.
• Ну тоді все. Питання вирішено. Ходімо прогуляємось.

Влад взяв Мілану за руку і вони пішли. Ішли мовчки. Бо Влад щось таки був задуманим, то більше, ніж завжди. Мілана теж задумалась: «Про що це він думає? В чому сумнівається? Чи навіть в кому? І чи це пов’язано зі мною? Чи він закоханий в іншу і думає як мені правильно сказати? Ну надіюся, що він мені це скаже найближчим часом.».

Тут Влад перервав її думки і цю мовчанку взагалі.

• Мілано. Я тут подумав…
• Що подумав?
• Ну якби тобі це краще сказати.
• Кажи як є. Я все зрозумію. Краще зараз, ніж пізно або взагалі ніколи. Якщо скажеш зараз, то не будеш мучити ні себе, ні мене.
• Я знаю, Мілано. От я про це давно думав. Якби спробувати нам зустрічатися. Хоч побачимо чи з того щось вийде чи ні.
• Ну що це якби спробувати нам і так далі? Кажи конкретно. Сформулюй це в питанні. Так буде зрозуміліше. Адже це виглядає ніби ти ще думаєш. Вибач, але треба правильно це робити.
• Все нормально. Просто трохи нервуюсь.
• Все добре. Ну то як?
• Мілано, ти погодишся зі мною зустрічатися?
• Так. Ну хоча б спробуємо. Якщо все піде, то буде добре. А якщо ні, то хоча б буде що спроба була.
• Тоді добре. Я радий, що ти погодилась.
• А то я думаю чого ти такий задуманий. А ти про це думав.
• Я вже давно про це думав, але ніяк не зміг знайти час. І ще сумнівався в такому швидкому рішенні.
• Ну ми спробуємо. Якщо не піде, то не піде. Хоч не будемо жаліти, що не спробували.
• Ну це точно. То ж ми від сьогодні хлопець і дівчина.
• Виходить, що так. Ну тоді продовжимо нашу прогулянку.
• Окей. Пішли.

Вони взялись за руки і продовжили свою прогулянку. Гуляли не довго, бо на вулиці було холодно. І вже доходили до того будинку, де Мілана живе.

• До зустрічі, Мілано. Буду доходити до свого дому, зателефоную.
• До зустрічі, Влад! Щасливо дійти!
• Дякую, Мілано. – сказав Влад і в ту ж мить підійшов до неї.

Мілана поглянула йому в очі. Влад не міг втриматися і, зачарований її поглядом, ніжно обняв її, поцілував. Цілував ніжно-ніжно її вуста. Потім ще раз обняв її. Руки Мілани в мить опинились на його шиї. Вона відповіла взаємністю. Хоч ці обійми не були довгими, але вони були ніжними і міцними. Наші закохані, але кожен мовчав про свої почуття. Цікаво хто з них скаже першим про свої почуття? Вони одночасно відпустили один одного.