Розділ 7. Час не стоїть на місці.

Робочі дні минали швидко. Вже і важко згадати, коли в неї був перший робочий день. Вже пройшло пів місяця. І Мілана вже вкотре пішла гуляти з Владом. Хоча нічого цікавого не очікувала від зустрічі з ним. Вона була впевнена, що це буде звичайна прогулянка як і всі інші.

Він чекав її біля того будинку, де вона мешкала. Мілана хотіла швидше одягнутися, зробити макіяж, але так не вийшло як вона собі планувала. Мілана вийшла до нього. Вони обнялись. Так сказати свого роду ритуал їхніх зустрічей. Вони стали ближчими, ніж були. Я розумію, що тоді вони не могли бути ближчими, адже лише познайомилися. Протягом спілкування та прогулянок, які тривали досить довго, Мілана відчувала, що Влад її повністю доповнює у всьому. Цікаво ж як розвинуться їхні стосунки? На який рівень вони вийдуть? А ще цікаво чи будуть вони зустрічатися, адже Мілана була впевнена в тому, що Влад буде їй просто знайомим? Хлопцем аж ніяк не може бути. Ні, він гарний, навіть дуже. Мілані він до душі. Але чи до душі вона йому? А про це ми дізнаємось згодом.

• Привіт. Куди ідемо?
• Привіт. Мілано, ти завжди кудись поспішаєш. А може я хочу трохи тут з тобою постояти?
• Ні. Давай ідемо. Не люблю стояти там, де мене знають.
• Вони ж тебе не знають.
• Знають в обличчя. А це теж вважається, що вони мене знають.
• Але ти і кумедна. Ну давай ходімо.

Влад взяв її за руку і вони пішли. У Мілани серце почало битися все частіше і частіше. Вона знову відчула ту іскорку. Це вже не перший раз. Але вона знала, що треба розірвати весь зв’язок з Артемом, щоб легко почати нові відносини. І треба це зробити якнайшвидше. Мілана розуміла, що не може одночасно зустрічатися з двома хлопцями. Вона знала, що до нічого доброго це не приведе. Це не та ситуація, де можна одним пострілом двох зайців.

Вони ішли, гуляли вуличками міста. Мілана завжди хотіла гуляти нічним Львовом. Її взагалі ніч приваблювала більше, ніж день. Вночі і люди, якісь по-своєму інші. Вночі ти можеш бути самим собою. Не треба одягати тих масок, грати певні ролі чи навіть грати в різні ігри. Це такий час, коли всі стають справжніми.

І в неї пролетіли думки: « Потрібно протягом цього тижня вирішити питання з Артемом, бо інакше не буде ніякого діла з всього, чого я хочу добитися.».

• Мілано, про що це ти думаєш? – запитав її Влад, який помітив, що Мілана ніби тут з ним, але насправді ще десь далеко душею.

Через декілька хвилин Мілана йому відповіла:

• Та ні про що. Тобі здалося.
• А якщо чесно?
• Чесно. Ну добре. Я думаю що мені робити на вихідних.
• До вихідних ще дуже далеко. Сьогодні лише вівторок. А ти про них думати почала.
• Не почала думати. Я про них ще з понеділка думаю.
• Ти така кумедна. Це ж лише початок тижня.
• Я знаю. Але вже хочу відпочити.
• Так, ти вже відпочивала. Були ж вихідні.
• Були, але мені мало.
• І мені теж мало.

Так сміючись, то розмовляючи, вони ішли всю дорогу. Дорогою додому Влад теж задумався. А потім сказав:

• Мілано, давай швидше. Сьогодні трохи не виходить нам довго погуляти.
• Влад, але чому?
• На все свій час, Мілано.
• Ну добре. Не буду розпитувати більше.
• Тобі навіть не цікаво?
• Чому не цікаво? Цікаво.
• Ну то чому не будеш розпитувати?
• Бо ти сказав, що на все свій час.
• Ну, бо це так. На все свій час.
• Ну добре.
• Мілано, мені було приємно провести цей час з тобою. Вибач, що сьогодні так мало гуляли. Наступного разу виправлюсь.
• Влад, мені теж було приємно провести з тобою час. Дякую тобі.
• І я тобі вдячний, Мілано. До зустрічі.
• До зустрічі. Гарно дійти додому.
• Дякую. Па.
• Па. Але потім напишеш, що ти вже вдома, щоб я знала.
• Обов’язково, Мілано.

І Влад пішов. Так ця зустріч була трішки не така як інші. Мабуть саме через паузи, вони довго не погуляли. Але їм обом приємно було провести цей час із користю. Погуляли на свіжому повітрі, поспілкувалися трішки, побачились, обнялись, ішли тримаючись за руку. Це все зміцнює їхні стосунки. Та і будь-які інші стосунки теж.

Мілана була вдома о дев’ятій вечора, а зазвичай приходила не раніше десятої. Ну інколи треба змінити режим.

• Анджела Іванівна, Ви вдома?
• Так, Мілано. От сиджу на кухні і тебе чекаю.
• Я вже іду до Вас. Лиш піду речі залишу в кімнаті.
• Добре, дівчинко. Я тут тебе чекаю.
• Добре. Зараз поставлю і до Вас.

Мілана швидко зняла кросівки, взяла свої тапки, взулась і пішла до кімнати. Швидко поставила свою сумочку, зняла з себе курточку джинсову і поставила на крісло.

• Я вже іду, Анджела Іванівна.
• Ходи.
• Анджела Іванівна, знаєте ми вже краще стали спілкуватися.
• Я думала, що він запропонував зустрічатися, а у вас лише спілкування налагодилося. Але це теж добре.
• Ми ж і так пів місяця знайомі. Про які стосунки можна думати?
• Можна вже думати.
• Знаєте, мені треба вирішити всі питання з Артемом. Не можна заводити стосунки з іншим, якщо ще старі стосунки є. Ну по суті я ж вільна дівчина, бо не пропонував мені Артем зустрічатися. Але він в мене закоханий. І він буде мені часто телефонувати і заодно зіпсує мені стосунки з Владом.
• Молодець, Мілано, що думаєш про все, що чекає попереду і про всі наслідки своїх дій.
• От якраз на протязі цього тижня треба вирішити питання з Артемом. І я його вирішу. Наступного тижня я маю бути впевнена, що Артем вже точно не зателефонує.
• Дій, Мілано. Все в твоїх руках.
• І не легко мені від цього, Анджело Іванівно. Хоч все в моїх руках. Але важко все зробити.
• Ти все зробиш.
• Я вже їздила додому, щоб побачитись з Артемом, бо він мав їхати за кордон. Але він ще досі є вдома. Мені потрібно, щоб він виїхав за кордон і я тоді йому скажу.
• Ну то поїде і скажеш.
• Я повинна це зробити.
• Ти зробиш це, Мілано. Я в тебе вірю.
• Дякую Вам.