Розділ 6. Цікава зустріч, яка все вирішить із давнім коханням.

А зараз повернемось трішки назад. Мілана ще літом, точніше в червні, спілкувалася з хлопцем. Звали його Саша. Вони почали спілкуватися ще тоді, коли Олександр служив в армії. Потім перестали спілкуватися. І ця перерва в спілкуванні тривала десь п’ять місяців. Потім вони знову почали спілкуватися.

Спочатку спілкувались в інстаграм, а потім обмінялись номерами. Саша почав їй телефонувати. І спілкування пішло в них досить добре. Мілана була закохана в Олександра і хотіла швидше його побачити, а цей карантин не давав їй можливості поїхати до Львова, щоб зустрітися. І коли Мілана була вже у Львові, то вона домовилася про зустріч з Сашком. Хоча ця зустріч мала все вирішити і розставити на свої місця. Мілана добре знала , що вона ніколи не допустить зради зі своєї сторони і пішла на цю зустріч. Знаєте вона знала, точніше відчувала, що ця зустріч не змінить нічого, що вона все ж таки розлюбила Сашу. Хоча надіялася, що хоч щось все ж таки проясниться у всьому тому, що її оточує.

Зустріч була на десяту годину, зранку. Так само місце зустрічі біля Форуму. Своя територія краща як не крути.

На годиннику вже десята година. Мілана сидить і нервує, адже Олександр обіцяв зателефонувати як буде біля Форуму.

«Невже він передумав і не приїде взагалі?» – тільки це подумала як телефон засвітився. Так це телефонував Олександр.

• Алло. Мілано, привіт! Я приблизно через п’ятнадцять хвилин буду. Давай одягайся.
• Привіт! Добре. Зараз одягаюсь і буду виходити.
• Добре. Я швидко буду.
• До зустрічі.
• До зустрічі, Мілано.

І Мілана поставила слухавку. Розмова закінчена. Час одягатися і все вирішити вживу. Адже як сказала Мілана: «Це не телефонна розмова».

Вона швидко одягнулась. Через декілька хвилин Мілана вже прямувала до Форуму. Що ж чекати від тієї розмови? Наскільки змінить ця розмова життя? І чи вплине це на її стосунки з Артемом? Адже саме це питання вирішуватиметься на даному етапі в її житті. Добре що робота є, нове знайомство є, якого вона чекала ще від початку карантину. Вона відчувала, що на стосунки з Артемом, а також з Владом ця зустріч теж вплине. Але найголовніше все вирішиться сьогодні.

От вона дійшла до Форуму і побачила хлопця, досить високого. Але це не її типаж. Він підійшов до неї і зразу привітався:

• Привіт. Ти Мілана? Все вірно?
• Привіт, Саня. Так, я Мілана. Ти не помилився. Чи ти ще з іншою дівчиною повинен зустрітися?
• Ні. Ми ж планували сьогодні зустрітися. Чи ти вже не хочеш?
• Чому не хочу? Звісно, що хочу.
• Чи може я тобі не сподобався? Можливо не таким уявляла собі?
• Ні, навпаки ти дуже милий. – тут Мілана обманула його, але він не побачив того як вона відвела погляд в сторону через те, що вітер крутив її волоссям і закрив повністю обличчя.
• Ну тоді кудись пройдемось і поговоримо про нас – сказав Саша, зразу помітно що він нервував, адже поправляв комірець на сорочці та дивився то їй в очі, то опускав погляд на асфальт.
• Добре. Ходімо. Лиш веди ти. Я ж ще добре не знаю міста.

Вони ходили вуличками, тримаючись за руки. Інколи погляди їхні зустрічалися, але Мілана швидко відводила свій погляд. Довго так ходили і тут, наближаючись до якогось дворика, Олександр не витримав і сказав:

• Ми будемо просто гуляти і не поговоримо. Якщо ти хотіла просто погуляти, то ти так і кажи.
• Я не хотіла просто погуляти. Просто погуляти можу із знайомим.
• То було мені не писати і не домовлятись про зустріч.
• Саша, ну не починай.
• Та я і не починаю. Давай присядемо на лавочці і про все поговоримо.
• Добре, але ти почнеш цю розмову.
• Гаразд, Мілано. Лиш давай швидше. Ми вже стільки часу змарнували.
• Он як. Тобі важливий тільки час. Тобі навіть не важлива розмова, заради якої ми зустрілися. Отже, тобі не важлива і я. Тоді може я піду?
• Ні, Мілано. Не йди. Мені важлива ця зустріч, розмова і ти теж. Ти ж знаєш, що я тебе люблю. І ти теж казала що мене полюбила.
• Так. Я казала. Я не забираю своїх слів назад. Але я тобі ще казала про те, що мої почуття погасли до тебе.
• Я пам’ятаю.
• Знаєш, таке часто буває. І якби не відстань між нами…
• То що було би? Ну скажи, Мілано. Прошу тебе не тягни.
• Куди ти поспішаєш? В нас ще є час.
• Так, є час. Але давай швидше все вирішимо і все.
• Добре. Тоді не буду затримувати тебе. Ти вільний. Я сама якось вийду звідси. Не чіпай мене.
• Ну, Мілано. Вибач мене. Не дуйся. Я дурень.
• Ні, ти не дурень. Я ж просто тягну час. А тебе там, мабуть, потяг чекає. Може поспішиш?
• Ну я ж вибачився. Давай все обдумаємо. Тут і зараз все вирішимо.
• Ну, гаразд. Ти мене вмовив.
• Вибач мене ще раз. Все я тебе уважно слухаю. – сказав Олександр і, широко відкривши очі, навіть не спускав із неї погляду.

Здається, що крім Мілани там нікого не було, хоч бігали діти, опадали листочки і сиділи пташки на гілках. Але Сашко нікого не бачив.

• Тоді уважно мене слухай.
• Я тебе уважно слухаю.
• І не перебивай, і сиди тихенько. – так ніжно промовила Мілана, що Сашко їй лиш кивнув головою, давши зрозуміти, що він з нею погодився і уважно її слухає.

Мілана багато розповідала, а Сашко її слухав. І от дійшла вона до головного.

• Ну ти ж мене зрозумів Сашко?
• Так, Мілано. Я тепер все розумію. Але це стосувалося твоїх батьків, які проти наших стосунків. Тепер треба перейти до нас. Ну тобто поговорити про наші стосунки. Чи будемо ми разом чи ні? Розставимо всі крапки над «ї».
• Гаразд, Олександр. Але давай будемо помаленьку вирушати. Продовжимо нашу розмову в такій обстановці.
• Добре. Хай буде по-твоєму. Тоді ходімо.

Вони піднялись із лавочки. Хоч вона була хороша і сидіти зручно. Але пора вже іти. Мілана хотіла уникнути всієї цієї розмови. Вона знала, що посвариться з Олександром. Але уникнути цієї розмови їй не вдається. Хоча вона оправдала себе. Вона все йому розповіла стосовно батьків. Добре, що Олександр все вислухав, що хотіла йому розповісти. Тепер вона була задоволена, що вже він не обвинувачує її у всьому.