Розділ 5. Одним пострілом двох зайців.

Мілана завжди любила бути в центрі уваги хлопців. І взагалі любила увагу зі всіх сторін. Наша героїня була хитрою і спритною дівчинкою. Повернемось до її особистого життя. Ну точніше до « тих стосунків з Артемом» та її скандалів з мамою. Якщо б вона любила Артема, то вона б не спілкувалася з іншими і не шукала б нових знайомств. І ще один нюанс, наш Артемчик ще досі не запропонував їй зустрічатися. Так що це свого роду не стосунки, а просто зустрічі. А  якщо додати ще один нюанс, то це таємні зустрічі. А чому таємні? Тому що мама проти Артема. А чому саме проти нього? Та тому, що він Мілані чотирьох рідний брат. Я трохи ввела вас в курс справи, а точніше розкрила вам причину того, чому мама Мілани проти її стосунків з Артемом.

А зараз повертаємось до нашої героїні і до її нового життя та до її талантів. Так як ми вже знаємо, що Мілана любить увагу зі всіх сторін. То ж що вона такого цікавого придумала на цей раз? А я скажу вам, що ж саме задумала Мілана.

 Крім Влада в неї ще були плани, які з’явились лиш сьогодні. Ще літом вона познайомилась із Крістіяном. Це хлопець з сайту знайомств. Всі ми знайомимось на різних сайтах. Адже так простіше познайомитися. Ніхто з нас не буде ходити вулицями з табличкою «Давай знайомитись» і т.д. Ну і наша Мілана вирішила вбити двох зайців одним пострілом. Цікаво ж вийде в неї зробити це чи ні? А зараз ми побачимо як все складеться. Адже наша Мілана ще дуже любить ризикувати. З Артемом ще не вирішила питання, а тут ще два хлопці на горизонті. Цікавого кого з них вибере: самостійного бізнесмена чи таткового мажора Крістіяна? Я думаю, що кохання не купити. Хоч вони обидва багачі і Влад, і Крістіян. Але Влад сам цього добився, а Крістіян батьковими грошима розкидається наліво і направо. Так що перед Міланою важкий вибір: кохання чи гроші. Я б особисто сама вибрала кохання. Не з грошима жити, а з коханим. А що вибере Мілана ми дізнаємось, читаючи роман. Так що спостерігаємо за кожним кроком нашої героїні.

Повертаємось в теперішній час. Наша Мілана домовилась про зустріч з Крістіяном. З Владом на третю годину, а з Крістіяном на двадцять хвилин по першій. Вона була впевнена, що впорається до третьої години. Ну вона так планувала. От вона зустрілась з Крістіяном біля Форуму.

• Привіт.
• Привіт, Мілано. – усміхаючись до неї, сказав Крістіян і не зводив з неї очей.
• Як ти?
• Добре. А ти як?
• Добре.
• І скільки ти вже у Львові?
• Всього лиш чотири дні.
• Ну це майже тиждень. І як тобі Львів? Десь ходила?
• Мені дуже подобається місто. Ніде. Ну лише ходила оформлятись на роботу із хазяйкою до церкви. От і вся моя екскурсія.
• Зрозумів тебе. Ну то сьогодні прогуляємось. Ти до котрої можеш?
• До третьої.
• Так мало?
• В мене плани.
• Маєш з кимось зустрітись?
• Ні. Просто треба почати переписувати.
• Що саме?
• Та так різні записи в блокноті робила, цікаві фрази, цитати. А цей блокнот майже що розірвався. От буду переписувати все в інший.
• Розумію тебе. А що ти так нервуєш?
• Та ще крім цього із знайомим вчора домовилась про зустріч на сьогодні.
• Чому не сказала?
• Вибач, але я не повинна перед тобою відчитуватися.
• Ем. Дурне питання. Вибач.
• Все нормально. То ідемо кудись чи ні?
• Ідемо. Підемо на Площу. Як тобі ідея?
• Мені подобається. Чудова ідея.
• Тоді ходімо.

І вони пішли. По дорозі Мілана впала, порвавши джинси на лівій нозі. Вдарилась не сильно, але добряче побила ногу. Встала і побачила кров. Крістіян запропонував:

• Може ти повернешся додому, якщо нога сильно болить?
• Ні. Я буду іти.
• Тоді добре.

І вони пішли. Дійшовши до аптеки, Крістіян сказав:

• Мілана. Я зайду в аптеку. Візьму тобі лейкопластир. Вологі серветки маєш?
• Так, маю.
• Ну тоді чекай мене.

Крістіян пішов в аптеку. Десь через десять хвилин повернувся. Дав їй упаковку лейкопластиру і сказав:

• Вибач, я такий винуватий перед тобою.
• Ти? Чому так кажеш?
• Та все нормально. Всяке буває. Добре що я жива і нічого собі не зламала.

Після цього задумалась: « Зараз вже половина третьої. Я ж з Владом маю зустрітись. Ну ще пів години. Думаю встигну. І нічого ж не станеться, якщо я запізнюсь на п’ятнадцять хвилин.».

• Мілана? Все добре?
• Так-так. Все добре. Ходімо.

Крістіян взяв її за руку і вони пішли. Швидко дістались на Площу Ринок. Там Крістіян пригостив Мілану апельсиновим фрешом, а потім яблучним. На жаль, не було її улюбленого вишневого.

 Хотів розвести її на кальян, але наша Мілана дуже вперта. Скажу вам по-секрету, наша Мілана овен. А день народження в неї дев’ятого квітня. Не погано так, народилася в середині весни.

Так наша Мілана затрималася до без двадцяти хвилин четвертої години. Добре, що вони з Владом обмінялись номерами. І Влад, який чекав її, зателефонував до неї:

• Привіт.
• Привіт. Ти де?
• Я ще прогулююсь містом. Зараз буду.
• Добре. Тоді чекаю тебе, Мілано.
• Вибач. Трохи затримуюсь.
• Та вже нічого. Але ходи швидше.
• Гаразд. Вже іду. Десь через двадцять хвилин буду.
• Добре. До зустрічі.
• До зустрічі.

Мілана закінчила розмову з Владом. В мить вона затихла. Щось подумала і вже потім сказала:

• Крістіян, мені вже пора. Виведи мене звідси.
• Добре. Не поспішай. Зараз ідемо.
• Та я і так спізнилась. Я б на його місці вже не чекала.
• Це ж ти зараз так кажеш. А потім зрозумієш, що ти б зробила так само.
• Ну добре. Давай ідемо.
• Добре. Я якраз заплатив. Бери свої речі і виходимо.
• Вони вже при мені. Хах. Але мені вже не до сміху. Я ж сказала, що плюс-мінус через двадцять хвилин буду.
• Ну ми ж встигнемо дійти. Тобі ж до Форуму? Так?
• Так, до Форуму. Лиш повернімось тією самою дорогою.
• Гаразд, Мілано. Повернемось тією самою дорогою.