Розділ 3. Довгоочікувана обіцянка виконана.

П’ятниця, двадцять восьме серпня. Мілана прокинулась разом із будильником рівно о пів на десяту. Вона домовилась із Анджелою Іванівною піти до церкви.

Дівчина швидко встала з дивану, зразу ж застелила його. Попрямувала на кухню. Швидко приготувала собі каву. Їсти не хотіла. Якщо іде кудись, то не їсть взагалі нічого.

Через п’ятнадцять хвилин прокинулась Анджела Іванівна. Встала з дивану і теж попрямувала на кухню, попередньо застеливши за собою диван.

• Добрий ранок, Мілано!
• Добрий ранок, Анджело Іванівно! Як Вам спалось?
• Добре. А тобі як? Бачу швидко проснулась.
• Добре спала. Сон такий дивний снився.
• І який то такий дивний сон? Розкажи мені.
• Знаєте, мені снилась весна. Так гарно. Сонечко. Тепло. Багато квітів.
• А квіти які?
• Червоні троянди.
• Ай, ти мабуть закохалась?
• Та ні. Артема я не люблю. Це все ж таки закоханість. І я повністю впевнена.
• І чому так впевнена?
• Тому, що…
• Ну кажи.
• Якби я його кохала, я б не здавалась. Я б ішла проти всіх. Я б берегла те, що маю. Так, я ціную ті стосунки, але його не кохаю. А довго так не зможу приховувати те, що насправді є. Я не хочу грати в котика і мишку. Я з часом скажу… Ні, все ж напишу йому правду.
• І коли ти йому напишеш правду?
• Коли він вже буде не вдома.
• А ти знаєш коли він поїде?
• Він казав що десь вкінці вересня або в першій половині жовтня.
• Ну думай як йому все пояснити.
• Ну в мене ще багато часу є для цих роздумів. А зараз, Анджело Іванівно, будемо одягатись і іти до церкви.
• Ой. Так, ти права, Мілано.
• Тоді поспішімо, щоб вчасно прийти.

Вони обидві пішли одягатись. Пів одинадцятої години вже були готові.

• Анджело Іванівно, давайте присядем трохи.
• Добре, Мілано. Лиш на двадцять хвилин.
• Гаразд, Анджело Іванівно. Я буду дивитись за часом, щоб ні на хвилину більше.
• Яка ти молодець, Мілано!

Двадцять хвилин швидко пролетіли. Без десяти хвилин одинадцята година вони вийшли з будинку. До церкви дійшли швидко. Мілані дуже сподобалась церква ззовні і зсередини. І як вона вийшла з церкви разом Анджелою Іванівною то сказала:

• Богослужіння недовго. Зовсім не так як в мене в селі.
• Ну кожна церква по-своєму. І залежить від священника.
• Це точно. Гаразд, Анджело Іванівно, я піду відпочину трохи.
• Добре, Мілано.

Мілана пішла додому, а Анджела Іванівна до своїх коліжанок. Дівчина швидко дісталась до квартири. Прийшла і лягла на диван. Планувала трохи подрімати. Лягла і закрила очі. Так лежала пів години. Сон ніяк не брав її в свої обійми. На годиннику вже була третя година. Мілана встала з дивана, попрямувала на кухню, щоб зробити собі капучино. Поставила чайник. Води було не багато то ж він швидко почав свистіти. Приготувала собі смачне ароматне горіхове капучино. Вона любила насолоджуватись смаком, адже це її улюблене капучино. І вона не може просто так випити його, щоб не насолодитись ніжним смаком. Посмакувавши капучино, Мілана вирішила ще трохи прилягти і поніжитись на дивані. Так лежала десь до сьомої години вечора. Лежачи на дивані, вона подумала: « Точно. Я ж забула, що Ростик працює до сьомої години. Але не пам’ятаю чи сьогодні він працює чи ні. Зателефоную та дізнаюсь.».

Взяла телефон. Вже старенький LG. Набрала Ростика. Пішли гудки. Мілана зараз вся така в очікуванні якогось чуда лежала і чекала. Телефон не відповідав.

« Можливо зайнятий. Ну нічого. Тоді в інший раз.» – лиш це подумала як на телефоні висвітилось Ростислав.

• Ого! Так швидко. Прямо мої думки прочитав.

Швидко взяла слухавку. Вона просто чекала його дзвінка, адже сидіти самій на квартирі їй не хотілось. Та й хто б отак чекав, маючи знайомих в місті?

• Привіт. Ти телефонувала?
• Привіт. Ну якщо пропущений від мене, то телефонувала.
• І що скажеш?
• Я вже у Львові.
• У Львові?!
• Так. Якщо ти не зайнятий, то можна зустрітися.
• Та я не зайнятий. Добре.
• Ну тоді зустрінемось біля Форуму.
• Як буду там зателефоную.
• Буду чекала.
• Па.
• Па.

Мілана рада вже почала одягатись. Швидко одяглась і вирішила ще прилягти. Макіяж ніякий не робила. Ну Ростик її і так вже давно знає. Знайомі десь два роки. Ростик швидко зателефонував:

• Алло. Виходь. Я вже біля Форуму.
• Добре. Вже виходжу

Швидко одягнула кросівки. Куртки ніякої не брала, бо на вулиці тепло. До Форуму дійшла за п’ятнадцять хвилин. Ростик чекав її біля фонтану. Зустрілись, привітались.

• Ще раз привіт.
• Привіт.
• Давай кудись ідемо, бо на квартирі не хочеться сидіти і не хочу, щоб хазяйка десь побачила.
• А що вона тобі зробить?
• Ну я ж її добре не знаю. А може така сама як в мене була, коли я вчилась.
• Ну так. Вони всі дивні.
• Давай не будемо про це.
• Гаразд. Тоді кудись ходімо.
• Добре.

Вони пішли. Ростик провів її по вулиці Куліша. Ну бо Мілана хотіла невелику екскурсію. Походили трохи, прогулялися непогано. Мілана втомилась і попросила десь знайти лавочку. І Ростик швидко вирішив цю проблему. Він пішов з Міланою до парку. Там вони зустріли Владислава Філея. І тут Ростик їх познайомив:

• Влад, це Мілана.
• Мілана, це Влад.

« Хм.. милий такий хлопець. Але я не думаю, що більше, ніж просто друзі ми будемо.» – подумала Мілана.

Але для неї самої зрозуміло було те, що все ж Влад їй сподобався. Хоч вона не бачила його у ролі свого хлопця. А що ж цікаво. А цікаво те, чи залишаться вони друзями? Я впевнена, що їхнє життя кардинально поміняється. Звісно ж, що я про Мілану та Владислава.

Влад пішов і Мілана залишилась з Ростиком. Вони ще трохи посиділи і їй зателефонувала мама.

• Алло. Що Ви хотіли?
• Ти де є?
• Як де? У Львові.
• Ну…
• Я не вдома. Гуляю.
• Вже темніє. Іди додому.
• Зараз буду іти.