Розділ 2. Новий етап у житті.

Ще з вечора поставила будильник на шосту годину.  Хотіла швидко одягнутись і вчасно прийти на роботу, щоб оформитись. Хотіла зробити все вчасно.

І ось довгоочікуваний будильник, але Мілана прокинулась на десять хвилин раніше. Вже лежала на ліжку в очікуванні дива. Мілана така чудачка. Хоча це не дивно. Дівчині як не як, лише двадцять років. Така юна, ніжна, але пережила багато невдач. Особисте життя ніяк не складувалось: то хлопці не ті, то батьки проти тих стосунків, а точніше мама. Ну їй завжди не подобався вибір її дочки.

Але зараз будемо про інше, про її роботу. До стосунків, її особистого життя повернемось потім. Зараз на це ще не час.

Мілана любила довго поніжитись в ліжку. Ну всім відомо, яке «велике бажання» вставати з теплого ліжка. Мілана подумала: «Ще п’ять хвилин полежу і буду вставати, хоч дуже не хочу. Все ж потрібно вчасно прийти на роботу.».

Мілана полежала ще п’ять хвилин, як і планувала, і встала з ліжка. Щоб ліжко не манило її, щоб ще хоч п’ять чи навіть десять хвилин полежати, вона одразу його застелила. Наступне що в неї було по плану так це привести себе в порядок. Хоч часу дівчина мала багато, бо оформлятися мала аж на половину першої, а це лиш тринадцять хвилин по шостій. Ви скажете, що варто було б спати до семи? Я заперечу і висловлю свою думку. Хоч в запасі ще п’ять годин і це багато, але час швидко летить. То краще мати в запасі ще хоч одну годину, крім тих п’яти. Час ніколи зайвим не буває.

Дівчина попрямувала до ванної кімнати, взявши із собою рушник, зубну пасту та щітку. Вмила обличчя, почистила зуби і впоралась з цим всього лиш за п’ять хвилин.

Час непомітно пролетів і на годиннику вже двадцять п’ять по шостій. Мілана така щаслива ходить з ванної кімнати на кухню, з кухні в спальню і так по колу. Все ж вирішила ще прилягти на двадцять хвилин. Лежала на дивані замріяна і думала про роботу, про колег на роботі, про нові знайомства і т.д.

Двадцять хвилин пролетіли непомітно. На годиннику без п’ятнадцяти хвилин сьома година. Мілана встала з дивана і пішла на кухню, щоб приготувати собі їсти. Прийшовши на кухню, дістала з холодильника сир, майонез і ковбаску. На сніданок ніколи багато не їла. А на рахунок того, щоб випити ніколи довго не думала. Звісно ж її улюблений напій це кава. Ні, тільки не заварна. Мілана любила розчинну. Зранку тільки кава. Вже в обід або на вечерю можна собі дозволити капучино. Вона любила саме горіхове.  

Поставила чайник на газову плиту, камфорка вже була запалена. Води влила десь на одне горнятко кави. Поки чайник нагріється і вода закипить, можна зробити декілька канапок. Вона завжди робила непарне число канапок. А зранку вона з’їдала не більше трьох.

І ось вона взяла хліб, завжди купляла різаний, взяла майонез і злегка прилила ним хліб. Потім кружечок ковбаски і листочок сиру поставила на хліб. Всього п’ять хвилин і канапки вже готові. Чайник швидко нагрівся і подав сигнал свистячи, що вода вже закипіла.

Мілана швидко приготувала собі каву і присіла. На годиннику вже двадцять чотири хвилини по сьомій. Час швидко пролетів, але Мілана все встигла зробити, що запланувала зробити до пів восьмої. Швидко поїла. Каву пила не швидко, щоб насолодитись її смаком.

Коли на годиннику вже була восьма година, прокинулась Анджела Іванівна.

• Добрий ранок, Мілана! Бачу ти вже не спиш. Готуєшся? Це добре. І ти така молодчинка.
• Добрий ранок, Анджела Іванівна! Так, готуюся. Знаєте переживаю як завжди, ніби іду на перше побачення.
• На перше побачення ти встигнеш ще піти і не раз.
• Тобто і не раз?
• Ну я мала на увазі те, що в тебе ще буде багато хлопців.
• Ой, я багато не хочу. В мене є хлопець, але не все так гладко.
• Чому так кажеш?
• Я не люблю стосунки на відстані. Я вже і почала від нього віддалятись.
• Можливо ти його не любиш?
• Я думаю, що ви праві в тому. Так, я його не люблю.
• То чому із ним зустрічаєшся?
• Можливо через те, щоб погуляти, бо скучно.
• То, якщо тобі не скучно, ти з ним не підеш гуляти. Так?
• Так.
• Ну тоді гарно подумай чи потрібен він тобі чи ні?
• Я не впевнена, що хочу бути з ним.
• Поживемо і побачимо. А тепер покажи в чому підеш на роботу. Вже тридцять сім хвилин по дев’ятій.
• Ой, ну це ж лише дві з половиною години до виходу.
• Так що поспіши.
• Добре, Анджело Іванівно. Зачекайте трохи, зараз до Вас вийду в своєму наряді.
• Чекаю, Мілано.

Мілана пішла до кімнати. Відчинила тумбочку і швидко знайшла сіре плаття в кліточку, тілесні капронові колготи і ще біля дивану стояли чорні туфлі на невеличкому каблучку з ремінцем. Швидко одягнулась. Знову зробила макіяж, лише робила його близько двадцять п’ять хвилин.

• Мілана, ти вже готова?
• Ще трішки, Анджела Іванівна.
• Добре, Мілана. Я чекаю тебе, щоб глянути на твій наряд.
• Через п’ять хвилин буду.
• Добре, квіточко. Я нікуди не поспішаю.

Мілана прийшла на кухню двадцять хвилин по одинадцятій. Зайшла така нарядна і в той же час ділова.

• Ти чудова. Дуже гарно підібрала собі одяг. Тобі личить.
• Дякую, Анджела Іванівна. Це добре, що Вам сподобалось.
• Коли будеш іти?
• Маю там бути рівно о пів на першу. Але буду іти через п’ятнадцять хвилин.
• Куди поспішаєш? Ще стільки багато часу.
• Просто переживаю.
• Все буде добре. Не переживай.
• Стараюсь, Анджела Іванівна.

Мілана сіла на табуретку і задумалась: «Ех…я так переживаю. Хоч би все пройшло добре. Хоча я впевнена, що все пройде добре.».

• Мілана, вже за двадцять п’ять хвилин дванадцята година.
• Ой! Анджело Іванівно, мені вже пора.
• Удачі тобі, дівчино.
• Дякую, Анджела Іванівна. Потім все розкажу Вам як було.

Мілана вийшла. Вона вже давно не ходила в туфлях на каблуках. Їй до душі були кросівки. Знаєте зручно, модно і спортивно. Ішла вона в напрямку до вулиці Богдана Хмельницького. Вже дійшла до готелю, що на вулиці Долинського, і їй назустріч дядечко років сорока з чимось. Він ішов і розмовляв по телефону з кимось. Побачив Мілану і не втримався і,  зачарований нею, сказав комусь по телефону так, що Мілана почула.

• Я таку красуню зустрів.