Глава1

І ось стою я посеред кімнати зі шпателем в руках, і не можу збагнути. Як же так сталося, що з гарненької, світлої та охайної кімнати моя затишна вітальня перетворилась на царство хаосу. Вікно заклеєне старими шпалерами, щоб не заляпати краскою скло. Проходи в інші кімнати - простирадлами. Розмиті стеля та стіні, як з фільму жахів - сірі та похмурі. Обдерта, від старої фарби, підлога.

А все так добре починалось.

В мене є, дорога моєму серцю, кума. Знаємо ми одна одну, досить давно, зрізних кутів нашого життя. Не один пуд солі з нею з’їли. І не одну пляшку вина разом випили. Ну і звісно, вигрібали після цього, теж завжди разом. Та суть не в цьому.

Захопилась моя кумонька однією цікавою справою. Розмальовуванням картин по номерах. Ну знаєте, такі полотна з позначками, де, та яким кольором розмальовувати на них вказано. Справа цікава. Такий релакс творчій. Малюєш собі. Відчуваєш себе митцем. А тим часом твої нервові клітини заспокоюються, медитують, разом с тобою, та відновлюються. Взагалі повна нірвана. Ну ось. Захопилась вона, цими розмальовками для дорослих, не на жарт. Та й картини доволі гарні виходять. Багато вже чого намалювала. Але їх десь потрібно вивішувати. Не гоже таку красоту на антресолях залишать пилюкою припадати. В неї вже всі кімнати з тими картинами. А малювати ж ще хочеться. Ось моя кума і стала презентувати їх своїм близьким та друзям. І мені в тому числі. Подарувала мені картину кумонька. Гарну, величеньку таку. Зображений на ній старовинний замок. Він, мов відголос давнини, заворожував своєю таємничістю й розбурхував фантазію. Можливо королі минулих століть вершили в ньому долі своїх королівств. А можливо закоханий лицар завойовував тут серце дами, співаючи серенади під увитим плющем балконом. Дуже гарний малюнок. Мені дуже сподобався. А ще як додати, що вона вклала в нього свою старанність та частку щирої душі, то ціни йому немає.

В піднесеному настрої я притягла цей шедевр до себе додому. І тут все почалося. Спочатку я носилась з цією картиною по всьому будинку і притуляла її, по черзі, то до однієї стіни, то до другої. Розмірковуючи куди ж повісити це чудове творіння. Щоб вона не просто вписувалась в інтер’єр кімнати, а була родзинкою цього простору. Та все було не так. То картина не вписувалась в кольорову гамму, то взагалі висіла, як не приший кобилі хвіст. Все не так. Нарешті я знайшла для неї ідеальне місце. Над диваном. У нашій, невеликій вітальні. В нас ще там камін стоїть і диванчик. Ну і звісно маленький столик з фікусом. Більше в цю кімнату нічого впихнути не вдалося. Кімната хоч не велика зате затишна. Ось де можна буде комфортно посидіти за філіжанкою кави з подругами, та порозмовляти про своє – жіноче. І картина туди, як витвір рукотворного мистецтва, органічно вписувалась. Я вже й розмріялась про це. Та було одне - АЛЕ. На стіні, біля якої стояв диванчик і я планувала повісити картину, були наклеєні фотошпалери. Ну ніяк не вписувалась енергетика таємничості замку на райдужний фон голубого озерця з тендітними берізками. Треба щось міняти.

Чоловікові, моя ідея « Ми тільки цю стіночку трохи переробимо і все», звісно не сподобалась.

  - Повісь її над столиком на іншу стінку і не мороч мені та собі голову. – відмахнувся він від мене як від докучливої реклами.

Та як же будуть співіснувати такі різні світи, на такому маленькому клаптику житлових квадратів? З однієї сторони – загадковий мир замку з легендами та романтикою, а з іншої - сонячне озерце з меланхолічними берізками. Це ж нонсенс. Але цього чоловікові не зрозуміти.

Наступного дня, поки мій бдаговірний був на роботі, ми з меншим сином винесли все з кімнати. Все, що заважало втіленню ідеї по перетворенню кімнати в затишний куточок для релаксації та відпочинку душею. Ну, коли ми з подругами будемо відпочивати, дивлячись на вогонь каміна та романтичний замок на картині. Хоча зараз літо і камін поки ніхто не збирається розпалювати. Та помріяти ж можна.

Ось тому диванчик, килим та столик з фікусом перекочували до сусідньої спальні. Фотошпалери, звісно були безжально зірвані. Я подивилась на стіну, що очікує оновлення. Та ось не задача. Тепер стало видно всі недоліки кімнати. Там відлущилось. Тут відвалилось. А на долівці ще й дошку поміняти вже треба. І так далі, і тому подібне. Взагалі цей список, що треба переробити, можна продовжувати до нескінченності. Ось ми з малим і прийнялись до роботи.

Загалом, коли чоловік прийшов з роботи та глянув на нашу з сином діяльність, то по його виразу обличчя, ми з сином одразу зрозуміли, він не в захваті. І це ще м’яко кажучи.

 - От сама все розвалила, сама і до ладу будеш доводити. – бурмотів він снідаючи. – Тільки на вихідні порибалити запланував, а тут ти зі своїм ремонтом.

Син як за рибалку почув, аж в долоні заплескав. А я що? Я ж не проти. Мені тільки основну роботу допомогти, а я вже там сама впораюсь, пофарбую та розвішу. І до речі, вихідні тільки через три дні.

Тож ці три дні, у нас із чоловіком був трудовий марш-кидок під назвою «встигнути за три дні». Сім’я переведена на польовий режим. В сенсі, робимо по максимуму, харчуємось сухпаєм. Реально не було коли готувати. Бутерброди наше все.

До вихідних зробили всю чорнову роботу. Ввечері, чоловік з сином свої снасті наготували. Радіють, що можуть нарешті вирватися з трудового рабства на лоно природи. А мені залишилося довести кімнату до логічного закінчення ремонту.

Рано-вранці чоловік з сином дременули з хати так, що аж вітер засвистів.

 І ось тепер я стою посеред цього ремонтного розгардіяшу і думаю. Може мені теж вдягти свої похідні шорти, захопити купальник та гайнути вслід за своїми домочадцями. Поки вони далеко не відбігли. Та обов’язок тримає. Ось так і стою, розриваюся між цими суперечливими відчуттями. Аж тут дзвонить мобільний.

- О! Кума дзвонить!