Глава 12

                        Минув тиждень... 

  Цей тиждень я багато чому навчилася, а найголовніше, управляти своїми крилами, це такі дивні відчуття, навіть ні з чим зрівняти не можу. За цей тиждень нікого не бачила, адже увесь тиждень займалася, щоб управляти крилами, спочатку не дуже-то і вдавалося, але тепер бездоганний результат і спати з ними навчилася, а то було незручно. За цей тиждень не бачила ні Ітана, ні Інни, тому що вночі повертаюся і ці заняття мене вибили з сил. Вчитель справедливий, і навіть на уроки я ще не виходила цього тижня, але цей тиждень сьогодні закінчився. Я така рада набридло цілими днями вчитися контролювати свої крила. Вже завтра я іду на уроки зможемо поговорити з Інною, а то коли я вже прийду з занять вона вже спить, і мені потрібно дещо з'ясувати й думаю вона мені допоможе, а якщо ні я і так знайду як це з'ясувати. Як і завжди прихожу, а Інна спить, навіть поговорити ні з ким, все частіше споминаю свою сім'ю, і з такими думками засинаю...

 - Златоо, вставай ми запізнюємося! 

Інна бігала по кімнаті та кричала мов навіжена, як зрозуміла що вона кричить почала бігати і я. Перший день навчання, а я бігаю мов навіжена як же мені щастить! Ми вибігли з кімнати й помчали по між кімнат, Інна залетіла в одні з дверей, а я за нею.

 - Його ще немає. 

З полегшенням сказала Інна, я стояла на порозі кімнати й нічого не бачила з за величезних крил Інни, вона ступила в перед і я хоч щось побачила, учні дивилися на мене, всі у кімнаті, а я по тихеньку йшла за Інною, і старалася не дивитись в сторони, я подумала чи він теж тут? Але не озирнулася. Бах, в очі наче вдарило велике світло і в голові появилося лише на секунду наче фото, час ніби зупинився це не помішало мені побачити там його і навіть роздивитися, Ітан сидів на останньому ряді, окружили його Демони й щось йому розповідали, але погляд його був на мені, і така вже звична усмішка однією стороною губ. І ось я бачу з-перед себе Інну яка продовжує іти, я не стрималася й обернулася, навіть не знаю що я там очікувала побачити, але все було як в моїй голові, чи як це можна назвати. Я спантеличена йшла за Інною, ми сіли за перший ряд, думки були не до уроку. Двері відчинилися, в кімнату зайшов чоловік середніх літ, Ангел з суровим обличчям, всі замовчали окрім Демонів. Увесь урок я дивилася в одну точку і думала що це було в моїй голові: або я схожу з розуму або... ЦЕ ДАР!!! Так, мабуть, це дар. Вираз мого обличчя змінився, я повеселішала. Так, у мене є дар, а Інна казала що напівкровки не можуть мати дар, а тут я для всіх напівкровка, чи можу я довіритися Інні або Ітанові? Мабуть, ніщо не буду їм розповідати, краще їх узнаю. Урок пройшов дуже швидко, але нічого з нього я не чула, на уроці я розплановувала свої подальші кроки та план. Ми разом з Інною вийшли з кабінету. 

 - Інно, я відійду, ти йди, не чекай мене.

 - Добре. 

Вона спокійно відповіла, і пішла далі. Yeeeeeeesss! Прозвучало в моїй голові, так це пройшло легко тож ідемо далі.

 Пункт 1) дізнатися про свій дар і звісно починаємо навчання в новій школі. Цей план легко виконати, для нього просто йдемо в величезну бібліотеку. Зайшла в бібліотеку, сидять учні читають, а заді них ПРОСТО ВЕЛИЧЕЗНІ ПОЛИЦІ З КНИГАМИ. Так, так для початку потрібно взяти історію, як все почалося, знайшовши потрібну полицю не могла вибрати одну, але одна все-таки припала мені до душі: " Ангели та Демони " Початок Єєє, тепер потрібно знайти іншу книгу, тихо прокрадалася через ряди й знайшла книгу, коли знайшла швидко поклала під першу, щоб ніхто не бачив, і пішла далі хотіла ще поблукати серед цієї ВЕЛИЧІ. Серед рядів побачила знайомий силует, Ітан сидів на підлозі і читав, з серйозним виразом, я вирішила підійти, не знаю чому просто захотілося, небагато тут тих з ким я хоч якось зможу заговорити. Я підійшла і сіла на проти.

 - Привіт, не відриваю? 

 - Привіт, так зачитався що і не побачив тебе.

 - Чому ти тут на підлозі читаєш, а не там?

 - Там занадто шумно. 

 - Там тихо, навіть занадто тихо.

 Я з сумнівом подивилася на нього.