Глава 11

Коли відкрила очі, зразу ж відчула біль, який не давав мені поворухнутись, а походив він від плечей. Я потроху повернула голову, і побачила крила, вони наче трупом лежать на ліжку, я хотіла якось ними поворухнути, але лише відчула біль. І знову поклала голову на подушку, кімната в якій я, була вся в чорних тонах, на стінах якісь знаки, малюнки. Почула кроки.
- Як себе почуваєш? 
Почула я і побачила Ітана який підійшов до дзеркала, і застьобував чорну сорочку.
- Де я? - через силу я промовила.
- В моїй кімнаті.
- Чому? 
Всі слова давалися мені болем, біль так мене вимотав що я лежала ніби під кайфом, я сильно не задумувалась.
- Я хочу у свою кімнату.
Тихо промовила я.
- Добре, встати зможеш?
- Не знаю. Ітан повільним кроком підійшов до мене, і взяв на руки, так обережно щоб не зачепити мої ще болючі крила, але коли він підняв мене то крила швидко опустилися, мені здалося що вони відірвуться. Біль був нестерпним, я затиснула зуби, і втиснулася в його плече. 
- Все добре.
Тихим голосом промовив Ітан. Я закрила очі, щоб нічого не бачити, ці дивні погляди в нашу сторону від Янголів і Демонів. Просто хочу віддихнути, і так ми йшли, вже потім я відчула щось дивне, а потім зрозуміла. Я відчуваю Інну значить ми біля моєї кімнати, або Інна близько біля нас.
- Яка твоя кімната?
Запитав він тихо не перестаючи іти. - - 31.
Я не заважала увагу нінащо. Почула як двері відчиняються і голос Інни. 
- Злата як ти?
- Уже краще.
- Ітан, чому вона з тобою?
- Ну ти ж її покинула.
- Ти прекрасно знаєш і розумієш мене.
Я відчула запах свого ліжка, як не дивно це звучить, але це моє ліжко. Наближаючі кілька років, я зразу ж поринула в сон.
                                      ...
Прокинулася я десь серед дня, в кімнаті нікого не було, біль майже не відчувала, і якось легше дихається. Почула кроки які йшли в мою сторону, це була Інна, я зразу ж це зрозуміла, якісь відчуття мені підказувало, що це саме вона.З посмішкою в кімнату зайшла Інна.
- Злата, ти прокинулась! Як себе почуваєш?
- Краще, набагато краще.
- Ти спала 2 дні я вже почала хвилюватись.
- Два дні! як це?
- Тому що Ітан дав тобі такі ліки, щоб біль зменшився, тому ти так багато спала. Вже завтра тобі потрібно йти на уроки.
- А що мені робити з цим?
Я подивилася на своїх крила.
- В тебе будуть проходити індивідуальні уроки, щоб навчитися ними користуватися. А зараз тобі потрібно вмитися, бо твоє новеньке біле пір'ячко, в крові, і ти вся в крові. Інна допомогла мені встати, лише маленький біль відчувала, почувала себе краще. Все це було так смішно, я сиділа у ванні на стільчику, а Інна тряпкою мила мої крила від крові, відчувала себе як у дитинстві, коли мама розчісувала мені волосся. Я так за ним сумую, за мамою, братом навіть за бабусею. Останні події нагадують про неї... 
Потім я так само тряпкою помила своє тіло, одягла інший одяг і вийшла з ванної. Інна щось робила за столом.
- Так мені потрібно обробити твої ради.
- Це боляче?
- Трохи, але це спеціальна мазь, там трави, все що потрібно щоб твої рани загоїлися іти змогла навчитися управляти своїми крилами.
Біль був терпимим тому зціпивши зуби витримала. Потім ми з нею говорили.
- Чому з тобою вчора був Ітан?
- Коли ти в місті пропала, там я знайшла Ітана, він допоміг мені прийти до школи, і допоміг знайти потрібний кабінет. Вже потім після всього, приніс мене до своєї кімнати. Потім ти все знаєш.
- Де ти вчора ділася?
- Це пов'язано з моїм даром, я мусила тебе покинути.Я тобі потім якось розкажу.
- В мене може бути дар?
- Ну навряд, бо твоя мама людина, а ти лише напівкровка тому думаю що ні.