Глава 8

 Ми зайшли в їдальню, там було дуже багато Янголів і Демонів, але його я побачила здалеку, він сидів з групкою друзів і щось їм дуже цікаво розповідав, а вони слухали його ніби малі діти казку. Не зразу я замітила його крила, вони були величезні, більші ніж у інших учнів, з роздумів мене вивела Інна.
- Злато, алло, ти мене чуєш?
Я перевела погляд на неї.
- Навіть не думай, він Демон а ти від тепер Янгел, він походить з сильної сім'ї Демонів.
- Ти про що, я навіть про таке й не думала.
- От і добре.
Нам видали сніданок, і досить непоганий. Весь час я відчувала на собі пильний погляд, навіть їсти не хотілося. Хтоб сомнівався, він іде, я його відчуваю, незнаю як але я точно знаю що це він. Я захвилювалася, адже він може щось знати, знати те що йому непотрібно.
- Маленька, як справи?
Я почула його голос ззаді.
- Чудово.
Я обернулася, а він вже встиг сісти на стілець біля мене, знову обернулася, але вже в бік. Як зустрілася з ним поглядом відчула щось дивне, ой як мені це не подобається, що я щось відчуваю але нерозумію що саме.
- Неочікував тебе тут побачити.
- Я теж такого неочікувала.
Ми дивилися один одному в очі.
- Злат, нам пора. - встала зі стільця Інна.
- Ну куди так швидко? - Ітан зробив невинне обличчя. І перевів погляд на Інну.
- Ітан, не треба, ти знаєш які можливі наслідки.
- Думаю воно того стоїть.
Весь цей час вони говорили, але я так і незрозуміла, це про мене чи ні? Я встала, хотіла йти і почула.
- Ітан!
До нього підійшла дівчина Демон, і поціловала в щоку, струнка, гарна, але мені зразу в ній щось несподобалося.
- Оо, ще одна напівкровка. І як тобі тут?
Ось що мені в ній зразу несподобалось, ГОРДИНЯ, вона зробила таке обличчя ніби тут королева, це вже було до мене.
- Гарно, чудесно - я сказала це з усмішкою на обличчі, потім зробила коротку павзу - було, поки не побачила тебе. - це вже сказала з серйозним обличчя, по реакції присутніх зрозуміла що можливо перегнула палку. У Ітана появилася маленька усмішка, а Інна майже стояла з відкритим ротом.
- Гостренький язичок як для Янгола.
- А що Янголів боїшся?
На моєму обличчі появилася усмішка, а вона виглядала сердитою, я розвернулася і пішла геть, по дорозі захопила Інну під руку, а то вона так би там і стояла. Вийшовши з їдальні Інна дуже виразно на мене подивилася.
- Щоо? Ти чула вона мене принизила, а я повинна мовчати?
- Ти не повинна мовчати, але ти Янгол, такі слова не повинні виходити з твоїх вуст.
- Зрозуміла. - я сама не знаю що на мене найшло, ніколи себе так не поводила.
Вона вела мене коридорами, потім ми вийшли у велику кімнату де були лише великі вікна. Вона зупинилася серед кімнати, і я з нею, підняла руку і тихенько сіпнула нею і сказала.
- Faitoro leam! 
Звучало дуже дивно, начебто англійська і іспанська разом. Спереді неї появилася такаж тонка нечітка стіна як і тоді коли я вирушала до школи.
- Це портал до Міста.
- Місто?
- Місто Янголів і Демонів.
Вона посміхнулася взяла мене за руку, і втягла в портал, я такого неочікувала і знову впала на коліна, які ще досі болять, піднявши голову побачила багато Янголів і Демонів, але тут були і люди старшого віку так і дути, діти Янголи виглядали як справжні Янголята, мабуть тому що вони Янголи, та яка різниця? Зразу відчула під ногами нерівну поверхню, опустила голову і побачила широку стедку з каміню, яка проходила поміж великими будинками, але це не були багато поверхові вілли, а були з дерева і каміння, дуже гарні. Всі кудись спішили, і не помічали мене. Поглядом відшукала Інну, вона стояла біля мене, ніби ціла і неушкоджена і з захопленням дивилася на Місто.
- Дуже красиво, правда? Давненько тут небула. Нечасто відпускають із школи. - вона перевела погляд на мене
- Гарно.