Глава 7

Всеж таки я наважилась, потягла дверну ручку, двері були відчининими, було дуже темно, коли зайшла до кімнати побачила на одному ліжку дівчину яка спить, з білими крилами, поглядом проїхалась по кімнаті і в темноті побачила іще одне ліжко, підійшла до нього і лягла, мені було байдуже на все я просто хотіла відпочити, через кілька хвилин я заснула. Уже в ранці я відчула що біля мене хтось є, відчинила очі і побачила Янгола... Так це насправді був Янгол, дівчина з каре сиділа на моєму ліжку і усміхалася до мене.
- Ти хто? - байдуже запитала я.
- Я Інна, а ти новенька?
- Мабуть так.
- Тебе викликають, піди в ванну, і я підгутувала тобі одяг.
- Дякую.
Я встала з ліжка, відчула біль в ногах, коли подивилася то на колінах була кров.
- Тобі допомогти?
- Ні дякую, сама справлюся, де ванна?
- Іди праворуч.
Ступати було важко, в ванній знайшла аптечку і обробила рани, забрала одяг який мені дала Інна, це були білі штани, біла блузка, і звісно ж білі кросівки. Я дуже сильно переживала що мені скажут. Вийшла з ванни, Інна сиділа і читала книгу.
- Куди мені йти?
- Якщо хочеш можу піти з тобою. - вона посміхнулася, вона просто втілення Янгола, така добра, гарна.
- Добре, бо я щось починаю переживати.
- Не бійся, все буде добре.
Вона встала, взяла мене під руку і повела з кімнати, ноги трохи боліли тому хромала, колідорами ходили Янголи, всі в білому, і з крилами.
- В мене також будуть крила? - я прошептала Інні.
- Так.
Ми спустилися до низу, там вже я побачила Демонів, в чорному з невдоволеним обличчям, від них несло холодом. Ми зупинилися в головній залі і Інна почала вводити мене в курс діла.
- З права кабінети для уроків, кабінети вчителів, директорів, бібліотека. З ліва їдальня, кімната для відпочинку, тренажорний зал. Нам вправо. 
Ми проходили багато якихось кабінетів і зупинилися біля одних дверей.
- За цими дверима тебе чикають всі вчителі школи і директор, вони будуть тебе запитувати, відповідай правильно бо вони все дізнаються.
Я вдихнула.
- Ти підеш зі мною?
- Мені неможна, але я чекаю тебе тут.
Повернулася до дверей, постукала і відчинила двері.
- Можна?
- Так.
Почула чоловічий голос, і ввійшла. За великим столом сиділи десь 20 людей, одні в білому одні в чорному, чоловіки і жінки, всі дивилися на мене і чогось чекали, серед них побачила Луіса він посміхнувся, піддержуваючи мене.
- Викликали?
- Представся.
- Горобець Злата 19 років. - я зупинилася не знаючи що казати, що їм потрібно про мене знати, а що ні, про місце роботи, сім'ю.
- Значить ти повинна була поступити в нашу школу ще рік тому. - чоловік про щось задумався.
- Але я майже нічого про це не знала, і навіть уявити не могла що це все існує, про що мені розказувала бабуся.
- Добре, ти тут і ти поступиш на перший курс і будеш доганяти всіх інших учнів, вечером прийдеш в медпункт і ми відростимо тобі крила. Але попереджаю вони в тебе були повинні були ще бути рік тому, тому ти відчуєш більший біль ніж інші, а зараз можеш йти, як я знаю в тебе сусідка по кімнаті Інна вона тобі все розкаже. Якщо тобі потрібно якісь речі можна сходити на землю і купити. Вона хороша дівчина тому ви подружитися, сьогодні вихідний уроків немає.
- До побачення.
Видихнула я як опинилася за дверима, Інна запитальним поглядом дивилася на мене.
- Ну що, як все пройшло, що вони тобі казали? 
- Як вони будуть відростати мені крила?
- Ну то досить болючий процес. - вона точно мені дещо недоговорює.
- А мені казали що в моїм випадку біль буде сильнішим ніж у інших.
- Можливо.
- Куди ми зараз?
- Поснідати, а потім на землю.
- На землю, а можна я побачуся з сімє'ю, заскочу на роботу?
- Ні, про це не може бути й мови, ти на навчанні.