Глава 5

                                     Злата
І як це розуміти? Зник, наче розчинився у повітрі, нахаба, ще й " МАЛЕНЬКА" мене називає, придурок. Мені потрібно серйозно поговорити з Мамою. Весь день я була наче не своя, мене не покидали думки про цього демона, про нашу розмову. Треба дізнатися що йому від мене потрібно, я знаю лише одне, він прийде знову і буде хотіти це отримати, те що я не знаю. Я швидше йшла до дому, мене переповнювали емоції це було: трішки злості на цього ІТАНА і маму, безвихідь, я нічого не знаю, взагалі нічого, і така незвична для мене емоція розпач, я незнаю що мені робити далі... Коли я прийшла до дому мами ще не було. Я була дуже схвильована не знала чи розкаже мені мама всю правду, але я повинна дізнатися все, щоб це не було "Краще гірка правда, ніж солодка брехня". Поки чекала маму в мені творився хаос, із голови не виходили слова Ітана. Я пішла в душ думала що це мені допоможе розслабитися, але нічого не подіяло. Я переодягнулася в піжаму і чекала маму на кухні, через кожні 5 хвилин я дивилася на годинник. Вже майже опівночі я почула що двері відчиняються. Я встала і не знала куди подітись, в кухню з пакетами зайшла мама, з усмішкою.
- Доню ти чому ще не спиш? - Мама поклала пакети на стіл і почала роздягатися.
- Мам чому ти так пізно? 
- Затрималася на роботі.
- Мам нам потрібно поговорити!
Я сіла на стілець, не знала як запитати, але я повинна це зробити. Глибокий вдих, і...
- Мам розкажи мені все, що хотіла мені розказати бабуся.
- Про що ти доню?
- Ти прекрасно знаєш.
- Навіщо тобі це?
- До мене сьогодні приходив демон.
- Щоо? - мама почала мене оглядати. 
- Він тобі нічого не зробив?
- Ні, але я не знаю чому він приходив.
- Ні-ні вони не повинні були про тебе знати. - мама бурмотіла, і переводила погляд то в одну сторону то в іншу. 
- Мам, про що ти?
- Що він тобі казав? - мама перевела погляд на мене.
- Ну він прийшов, вибісив мене і я його вдарила, а потім він звик в повітрі, наче вступив в безодню. Мама мовчки дивилася в одну точку
- Мам все добре? - мама встала і пішла до себе в спальню, а я тільки мовчки дивилася їй в слід. І це така відповідь, через 3 хвилини мама повернулася з папірцями в руках, 1 відклала в сторону, а інший держала в руках і довго дивилася на нього.
- Доню ми хотіли вберегти тебе, але тепер ти сама маєш про себе дбати і я нічим тобі не допоможу. Так почнемо з бабусі. - усмішка з'явилася на її обличчі від здогаду про бабусю, вона її дуже любила як свою матір. 
- Бабуся була сильним носієм Рубіна, який тепер в тебе і ти успадкувала це від неї. Вона знала про Ангелів і Демонів, адже її син, твій батько був Ангел, так же як і твій Дідусь. Рубін передається по жіночій лінії, в неї не народилася дочка тому вона була до смерті носієм, а потім вона передала його тобі. - Настала пауза, мама наче хотіла вспомнити все, в цей час по її щокам текли сльози, я взяла її за руку, щоб хоч якось підтримати. - Ми з твоїм батьком навчалися в школі Ангелів і Демонів, твій батько був ангелом, кращим учнем школи, успішним, гарним, а я була Демоном, я росла в сім'ї де не знала що таке любов, я завжди відчувала себе не там де мені потрібно, не серед демонів, а демони жорстокі, в школі вони знущалися з мене, присміювали, для всіх я була просто ніким. А коли я вперше його побачила то закохалася який і він в мене, але закони строгого заперечували хоч якісь стосунки між Ангелами та Демонами, тому ми зустрічалися, щоб нас ніхто не бачив, а потім я завагітніла тобою, коли про це дізналися директори школи то мене вигнали зі школи, мені обламали крила, біль була нестерпна, а тепер я стала простою людиною, але вони не знали що я була вагітна, твого батька вони помилували, бо він походить з сильної сім'ї, ми хвилювалися за тебе, ти дитина ангела і демона і ще й носій Рубіна, таких дітей як ти зразу вбивають якщо вони є, небагато хто насмілився б заради кохання, порушити такий великий закон, ми надіялися що ти не спадкує, але так рідко буває що дитина не успадкувала силу від батьків. - мама протягнула мені в руки лист, де на конверті великими буквами було написано "Школа Янголів і Демонів"