Глава 3

                                         Злата
  Я вже підходила до кафе, відчула щось тривожне на серцю, з під білого топа щось висвітлювалося, я дістала кулон, він світився чорним кольором, і як же я запанікувала. Це неможливо, ні, ні, ні, невже тут Демон, о Боже що мені робити, я думала кулон не працює або ще щось. Я заховала його за топ, щоб ніхто не бачив. Так хто з них демон, я стояла в 50 метрах від ресторану. Тут стільки людей, хтось кудись іде, хтось сидить на лавочках. Так заспокойся, він мені нічого не зробить. Я впевненою ходою попрямувала до ресторану, не дивлячись по сторонах, і можна сказати забігла до свого кабінету. Вже в такій звичній для мене кімнаті трохи заспокоїлась. Але не довго, у двері постукали.
- Можна? - з дверей показалась блондинка Даша, наша офіціантка.
- Звісно, заходь - вона посміхнулася і я їй в відповідь.
- Тебе кличуть.
- Щось сталося ? - стурбовано запитала я, хто знає що вони накоїли.
- Ні нічого, молодий чоловік хоче бачити Ресторатора.
- Я його знаю?
- Ні не думаю, він такий гарний - з посмішкою відповіла мені Даша, вона мені подруга, знайомі ми майже рік.
- Даша, Даша. - сказала я коли ми виходили з кабінету. Ми зайшли до залу, людей було багато.
- Хто? - подивилась я на подругу
- 7 столик.
Я швидко проїхалася очима, за столиком сидів чоловік, спиною до мене, можна сказати що спортивної статури. Зробивши крок кулон засвітився, тож не було сумнівів що це демон. Я взяла всю свою хоробрість в кулак і підійшла до нього.
- Чим можу допомогти? - запитала я 
Він почув мій голос, і повернув голову до мене. О Боже який він красивий, смуглява шкіра, чорні очі, чорне волосся, довгі вії, скули далеко виділялись, коротка щетина на бороді, а ще у нього так багато родимок. Тихіше, заспокойся. Я посміхнулась. Він що говорити не вміє.
- Ви, мабуть Злата - нарешті сказав чоловік, такий приємний голос.
- Так - відповіла я, звідки він знає моє ім'я, він що мої думки читає чи ще щось, ні це неможливо мене кулон повинний захищати.
- Ми можемо серйозно поговорити? Але не тут. - він був дуже серйозний, мабуть, справа серйозна.
- Так, ми можемо піти до мого кабінету. - О ні що я накоїла, я запросила демона до свого кабінету, де ми будемо тільки у двох, так і хотілося вдарити себе по голові. Він встав з-за столу. А він високий, та я й не висока. Він показав рукою, щоб я йшла вперед, я рушила в сторону кабінету, ну звісно звідки він може знати де мій кабінет, ну чого я так туплю? Мабуть, тому що не зустрічала ще демонів. Йшовши попереду бачила здивований погляд Даші, і спиною відчувала як цей дивиться на мене. Я зайшла до кабінету і сіла за своє місце.
- Сідайте - я поглядом показала на стілець, він зрозумів, добре що хоч не тупий. Нас розділяв стіл, метер в ширину, я роздивлялася цього хлопця, чорна косуха, чорна футболка, і темно-сині джинси.
- Я Ітан. - він встав і простягнув мені руку. Я не мала іншого виходу як відповісти взаємністю. Я піднялась і сумнівалася чи не зробить він мені щось, хоча він не схожий на демона. Як тільки доторкнулася його великої руки, коли відчула його тепло, він забрав руку і сів на стілець, і посміхнувся дивлячись до низу.
- Приємно познайомитись! - Він підняв погляд, мені стало страшно тому я сіла. Його очі стали ще чорніші, він підвівся й потроху почав обходити стіл, я застигла на місці, коли він підійшов, одну руку поклав на стіл іншу на стілець на якому я сиділа, а я так і дивилась в перед не поворухнувшись. Його голова опустилась.
- Подивися на мене. - його голос помінявся на більш сердитий. Мені нічого не залишалось, його голова була вище моєї, я підняла погляд і зустрілася з його темними очима.
- Поцілуй мене. - він посміхнувся. Я встала і дала йому ляпаса.
- Що ви собі дозволяєте? Ви ж знаєте на мене це не діє. - сердито сказала я.
- Отже ти знаєш. - хитра посмішка з'явилася на його обличчі.
- Можна сказати що так. - я стримано промовила дивлячись на нього, хоч розумію що нічого не знаю, тільки те що сказала мені бабуся.