Глава 1

                                       Злата

Серед туману я побачила силует людини.
- Сонечко, нікому не віддавай мій подарунок, і бережи своє добре серце ! - я почула голос бабусі. 
Я намагалася побігти до неї, але туман був все густішим.
- Бабусюю!- я почала кликати на неї, коли вже не бачила її серед туману. В одну секунду туман розвіявся і я стояла біля великого, білого, багато поверхового будинку, він виглядав як замок, а всюди були хмари. І все...
Я відчинила очі.
  - Бабусю - сльози почали стікати щоками, я стисла в руці кулон який висів на шиї, це єдина пам'ять про неї, її подарунок. Хоча я ще досі пам'ятаю її добрі ангельські очі, на жаль вона померла коли мені було 15, останній день її життя, це був мій день народження, вона подарувала мені цей кулон, це був її кулон, вона ніколи його не знімала, коли вона одягала його на мене то промовила дивні слова які я незапам'ятала, і " бережи його, і він буде берегти тебе", і тоді сталося чудо, кулон змінився формую, це було серце червоного кольору, це був дорогоцінний камінь РУБІН, а на ньому крила, я здивовано подивилася на неї, вона тільки посміхнулася. З нею я завжди вірила в дива. В той день вона і померла, вона швидко поїхала до дому, а там вже її знайшли померлою, на її улюбленому кріслі на терасі, вона наче знала що помре. Причину смерті так і не знайшли, вона була ще молода, їй було 59 років. С тих днів мене не полишають думки, що вона померла через те що віддала мені свій кулон, вона ж ніколи його не знімала. Вона завжди хотіла мені щось розповісти, але мама їй не дозволяла. Але бабуся і так добилася свого, ще досі пам'ятаю її слова " Сонечко тобі потрібно знати найголовніше, а інше ти дізнаєшся потім. Ти непроста дівчинка, ти майбутній носій цього" вона показала на кулон "У світі існують не лише люди, а також демони і янголи, вони можуть наказувати людині, а та як під гіпнозом буде це виконувати, це все не діє на дітей до 15 років, цей кулон захищає нас від них, демонів. Коли поруч буде янгол або демон ти це відчуєш, а найбільше ти дізнаєшся від мами". Але мама нічого нехотіла розказувати. Мої думки розвіюються коли у двері заходить Денис, мій молодший брат, він стоїть у піжамі, очі ледве відчиняються.
- Ти чого з самого ранку не спиш?
Я піднялася з ліжка і підійшла до нього, взяла на руки й сіла на ліжко, йому лише 10, він легкий як пушинка, можна сказати я сама його виростила, мама постійно на роботі, щоб нас вбеспечувати. Він виглядає як маленьке янголятко, його світлі кучері, великі щоки та голубі як небо очі, ну як можна його не любити?
- Ти кричала, і розбудила мене.
- Ну вибач що розбудила, мама пішла?
- Ага.
Він засинав в мене на руках, я поклала його на ліжко і прикрила ковдрою, подивилася на годинник 06:00, часу у мене ще багато до роботи, піду приготую сніданок. Я вдяглася на роботу: біла блузка, червона спідниця до колін підчеркувала мою фігуру, і туфті. Волосся середньої довжини залишила розпущеним, легкий макіяж, зараз кінець літа. Розбудила Дениса, ми поснідали. Я зібрала його до школи й ми вирушили з усмішками на обличчі, усміхалися, говорили. По дорозі до моєї роботи знаходиться його школа. Як тільки ми попрощалися мені стало сумно, зразу ж згадала своє важке дитинство. Мама залишилася з двома дітьми без грошей, а батько помер, з тих днів ми жили в маленьких квартирках, мама цілодобово працює, і я ще в школі почала підробляти. Так і сьогодні іду в той же ресторан як і 4 роки назад, з початку працювала офіціанткою, а тепер я РЕСТОРАТОР, Анжеліка мій шеф, це дуже добра жінка, вона взяла мене на роботу коли мені було лише 15, хоч виглядала на більше, вона мені друга мама. Тепер я працюю тут, і заробляю непогані гроші, живимо в хорошій квартирі в центрі міста, мама також добилася не поганого результату, в неї великі плантації з квітами, тому вона там з ранку до вечора. От я і пришла, над дверима висить велика вивіска " У Анжеліки " тепер це популярний ресторан на Коломийщині, це в Івано - Франківську. Заходжу і бачу усмішку персоналу, вони добре до мене ставляться, хоч я теж не змогла б їх образити. Заходжу у свій кабінет.
- Доброго ранку. - Анжеліка зустрічає мене з усмішкою, і копирсається в якихось документах.
- Доброго, ви сьогодні де будете?
- Поїду на ринок, так що ресторан на тобі. - Можна сказати всі справи в ресторані веду я, вона перевіряє, підказує. В неї ще кілька ресторанів в нашому місті. Через те що я працюю більше ніж повинна вона виплачує мені премії, але після обіду у мене відпочинок 2 години, з 14:00 до 16:00, і я встигаю забрати Дениса зі школи, зробити ще кілька справ і вернутися на роботу.