ЕПІЛОГ

Емілія

Марк зупинив автівку на парковці поряд з офісом. Декілька працівників нашої фірми ловили гав біля входу до будівлі.
 — Може, треба було висадити мене десь за рогом? — тихо промовила я.
 — Чому це? — здивовано запитав Марк.
 — По офісу плітки підуть, — зітхнула я.
 — Мені байдуже. Ти моя дівчина, — спокійно відповів він і поквапився відчинити дверцята з мого боку.

Ще й руку поклав на талію, коли ми крокували до будівлі. От же ж!
 — До початку робочого часу дві хвилини! Досить тут стовбичити, мерщій по робочих місцях, — поквапив співробітників. Ті одразу розбіглися слідом за нами.

«Тільки б не почервоніти від їхніх липких поглядів. Відчуваю себе так, наче зараз оголена…»

Коли ми дісталися приймальні, Марк легенько поцілував мене в губи й побажав гарного дня, а сам почимчикував до свого кабінету.

Я зробила йому каву, навіть цього разу — таку, як він любить. Одне діло — готувати напій для нахабного шефа, а зовсім інше — для коханого хлопця. Відчуйте різницю!

Занесла горнятко і поставила на кутик столу.
 — Еміліє, будь ласка, віднеси у відділ кадрів цю теку, — ніжно промовив він, та водночас скористався моментом: ковзнув долонею по моїх ногах, вище до сідничок.
 — І що там? — поцікавилася я, але руку від його настирливих доторків прибирати не поспішала. — Сподіваюся, ти не збираєшся позбутися моєї присутності в приймальні?

Так і не дочекавшись відповіді Марка, відкрила теку й подивилася, що ж там.
 — Наказ про переведення Єлизавети Івленко на рівнозначну посаду в іншому офісі фірми? — здивовано глянула йому в очі.
 — Це для твого спокою! — підморгнув він.

Перегорнула аркуш і дісталася до наступного.
 — Наказ про переведення Єгора Петренка на рівнозначну посаду…? — знову підвела очі на Марка.
 — А це вже для мого власного спокою! — потягнув мене до себе, і ось я вже знову на його колінах.
 — Я скучив, — прошепотів на вухо, викликавши мурашки по всьому тілу.
 — Пане шефе, може, вам пігулочки для пам’яті попити? Ще й години не минуло... «Скучив він»! — видала я.
 — Я завжди голодний на тебе! — він припав до моїх губ.

Та все ж довелося зіскочити, бо в двері тактовно постукали. За мить я вже віталася з Віктором Івановичем.

Ліза

Витріщаюся якийсь час на листок паперу де викартувані слова наказу.

— У сенсі переведення в інший офіс? — заверещала я. — Це з якого дива?
— Ну, напевно, генеральному не сподобалося те, що ти розпускала плітки про єдину доньку його найліпшого друга та партнера, — відповів Єгор, споглядаючи й свій папірець про переведення.
— Як це доньку партнера!? Та я в очі не бачила ту дівку! Що ти верзеш! — обурилася я.
— Помилочка, — протягнув Єгор.
— Емілія? — припустила дівчина з нашого відділу, яка опинилася поряд.
— Хто!? — я аж присіла. — Не може бути! Хіба доньки багатіїв одягаються з бабусиної шафи?
— Може, не всі афішують свій статус, — знову додала Елька.
— Розумниця! — навіть Єгор її похвалив.
— А тебе за що, Єгорчику? — я підозріло примружила очі.
— Ну-у… Ти ображала, а я навпаки — спробував залицятися й отримав попереджувальну картку від шефа! Звідки мені було знати, що він сам накинув око на цю малу?
— А який у неї чудовий голос, — Елька знову вставила свої п’ять копійок.
— От і йди тепер цьомкни її, може, й не виженуть! А ще подруга називається, — в’їдливо відповіла я і почала складати свої пожитки в коробку.

«Це ж треба було так попастися! А тепер — ні майбутнього статусного хлопця, ні нормального робочого місця. До того офісу ще й дві години добиратися треба! От халепа…» — зціпила зуби.

___________________

Від автора:

     Історія планувалася, як лайтова, без зашкварних сюжетних вигинів, та емоцій на максималках. Хотілося створити щось легеньке, відпочиваюче, з нотками гумору та інтриги, а чи впоралася  з цим, Вам судити! Маю надію, що ця розповідь залишила приємний післясмак і посмішку на Вашому обличчі!

         Заздалегідь вдячна всім за зірочки та коменти.