ГЛАВА 57

Емілія

Після завершення розмови я поглянула Маркові в очі.
 — Якщо чесно, якось надто це все схоже на шахрайство, — почала першою.
 — Хто така ця Анна? — запитав Марк і сів поряд.
 — Менеджерка клубу, вона в основному організовувала всі мої виступи, — відповіла я.
 — А той Анатолій звідки взявся?
 — Поняття не маю, — пересмикнула плечима. — Здається, Анна його знайшла.
 — Давай так, тобі цікаво дізнатися, чи справді вони готові вкластися в розкрутку твого проєкту, чи це лише афера? — запитав Марк.
 — Боязко, — чесно зізналася я. — Але й цікаво водночас. Враховуючи те, що я вже віддала певну суму, яку встигла відкласти з платні за виступи.
 — Зараз! — Марк підхопився й на кілька хвилин зник в іншій кімнаті, а потім повернувся з пакунком у руках.
 — Ось. Зараз відрахую десять тисяч, — промовив він.
 — Я не візьму! — зойкнула я. — А якщо щось піде не так? Це ж чималі гроші!
 — Схожі на справжні? — поцікавився він і підморгнув.

Я взяла з його рук одну купюру. Як на мене, вона справжнісінька, принаймні нічим не відрізняється.

 — Дуже схожі! А хіба це не так?

 — Гарна підробка. Мічений муляж. Тримаю на випадок ось таких типчиків, як той Анатолій. Усе не треба було, а тут згодилися. Знайомі поліціянти якось презентували. Тож, як сама вже зрозуміла, я нічим не ризикую. Але саму не відпущу — чекатиму поряд, у машині.

 — Дякую! — пригорнулася  до нього, а він ніжно поцілував мене в маківку.

Потім Марк зателефонував поліціянтам, а ще ми швиденько заїхали до моєї домівки, щоб я змогла перевдягнутися у щось більш підходяще, ніж вечірня сукня о третій годині дня.

На місці зустрічі, якщо бути відвертою, я навіть не зрозуміла, що відбулося. Анна хвацько вхопилася за пакунок і весь час безперервно щебетала про мою майбутню славу. Наче я дівчина з одною звивиною, яка лише й уміє, що співати. Якби не моя «подружка», я й тоді не повелася б на вмовляння менеджерки. Швидше відкупилася, аби тільки відчепилися від мене.

Отже, вся зустріч відбулася за лічені хвилини. Хап — і пакунка вже нема в моїх руках. Анна швидко покрутилася на своїх тоненьких підборах і зникла за рогом.

— І що тепер? — запитала  в Марка, щойно повернулася до його автівки.
— Нічого. Залишимо справу тим, хто в цьому розуміється, — заспокоїв  мене.

Я поглянула на нього, доки він кермував. І одразу стало так затишно та спокійно. Як добре, коли поряд сильний чоловік, який не цурається допомогти. І не лише обіцянками чи порожніми словами, а конкретними вчинками.

Марк

Поліцейські не підвели і вже ввечері розповіли про все телефоном. Ми з Емілією саме закінчили вечеряти.

Так, ми тепер разом. Тепер, коли вона перестала тікати від мене та намагатися налякати образами чи співом, я не маю жодного бажання відпускати її надовго.

Але то відступ. Ближче до справи.

І таки передчуття ні мене, ні Емілію не підвели. Та солодка парочка Анна й Анатолій справді виявилися знатними пройдисвітами, які вміло втиралися в довіру, а потім кидали людей на чималі суми.

А таким шахраям де найліпше місце? Так, вірно — за ґратами.

Повернули б гроші через добу, як обіцяла Анна? Аякже! Та тільки в аеропорту з квиточками й попалися. І який дивний збіг — з підробними грошима. Яка прикрість!

Від роздумів мене одразу відволікла Емілія. Варто їй лише наблизитися, пройтися кінчиками пальців по моїй шиї — і я заводжуся з пів оберта. Дивно самому, як витримав і не затягнув її раніше в ліжко.

Така ніжна... Одразу запалюється від моїх поцілунків та пестощів. Усе в ній викликає цілий ураган відчуттів. Та я стримую себе, хоч це й дається мені нелегко. Хочу, щоб звикла. Хочу поступово відкривати, на що здатне її тіло. Яку насолоду може подарувати. Якою приємною може бути близькість, коли поряд людина, яку справді кохаєш.

Обіймаю Емілію. І ось вона вже на моїх колінах. Тягну за пасок її шовкового халатика й тішуся її реакцією на ці, поки що безневинні рухи. Це тільки початок, крихітко. Накриваю її губи своїми. Вона миттєво відповідає.

Солодка. Моя!