ГЛАВА 56

Емілія

Ранкове сонце сліпить в очі. Мружуся, ліниво потягуючись.

— Доброго ранку, кохана, — Марк цілує мене в скроню, пригортає сильніше, ніжно гладить по оголених плечах.

— Котра зараз година? — запитую сонним голосом.

— По дванадцятій, — Марк ставить настільний годинник на місце.

— Нічого собі! — вигукую.

«Хоча не можу сказати, що виспалася! Насправді на сон було не так уже й багато часу…» — згадую ніч і відчуваю, як щоки самі по собі палають.

— Голодна? — цікавиться Марк і підхоплюється з ліжка. Я залипаю на його оголеному тілі — при денному світлі воно здається ще більш досконалим. — Замовлю їжу. Що ти хочеш на сніданок?

— Там учора залишилася купа всього, — відповідаю, адже ввечері він замовив стільки смаколиків, фруктів і шампанського, ніби ми збиралися залишитися вдома на місяць. — Чи ти вирішив мене відгодувати?

— Яку каву ти любиш? — знову питає він, блукаючи кінчиками пальців по моєму тілу.

— Лате з молоком.

Встаю з ліжка і йду за ним. Через спальню й передпокій ми потрапляємо до іншої кімнати, схожої на гостьову.

— Ось, чиста футболка. Тобі буде зручно, — простягає мені одяг, а сам натягує шорти.

Мою увагу привертає картина на стіні: таємнича дівчина у великому капелюсі.

«Когось вона мені страшенно нагадує!» — усміхаюся.

— Гарна картина. Хто малював? — запитую.

— Один мій знайомий, на замовлення, — відповідає й обіймає мене ззаду, цілуючи в маківку. — Тоді я ще не знав, що моя недосяжна мрія опиниться в моїх руках.

— То хто я тепер? — обертаюся й обвиваю шию Марка руками.

— Кохана, мала пустунка, яка сипле питаннями, — жартує він і знову припадає до моїх губ. — Ходімо на кухню.

Він підхоплює мене на руки.

Через десять хвилин я вже з апетитом наминаю тости, запиваючи свіжозвареною кавою. Та смачну трапезу перебив настирливий дзвінок мого телефона.

— Я принесу, — визвався Марк і швидко попрямував назад у кімнату.

— Якась Анна. Клуб, — сказав він і запитально глянув на мене.

— Алло! — відповіла я.

— Привітики, Еміліє! — проспівала на одному подисі молода жінка. — Є одна новина офігенно хороша, а друга — не дуже, але все можна вирішити.

— То починай, — кажу, а Марк поряд уже насторожено прислухається.

— Анатолій домовився з найкращою студією звукозапису, яка готова якнайшвидше записати твою пісню! — вигукує Анна. — А ще… — вона гучно вдихнула, — найкрутіший кліпмейкер, який працював із такими зірками! Анатолій його вмовив, і він готовий зробити знижку аж п’ятдесят відсотків.

— Добре-добре! А яка ж погана новина? — нетерпляче перепитую.

— Одна дрібничка. У Анатолія проблеми з банком: рахунок заблокували, обіцяють вирішити за добу.

— Ну от і чудово! Це все? — кидаю погляд на Марка. Його брови зведені, він напружений.

«Невже він проти запису?»

— Зачекай, є маленький нюансик, — тоненьким голосом протягує Анна. — Перший внесок за кліп треба віддати вже сьогодні. Інакше Антін відмовиться, а до нього черга на рік уперед.

— Скільки? — питаю, відчуваючи, як мені це подобається дедалі менше.

— Десять тисяч доларів, — майже пошепки.

— Нічого собі! І де я їх візьму? — обурююся.

«Це ж чистої води афера, в яку мене намагаються втягнути!»

— То ти справжніх цін ще не бачила, люба. Анатолій оплатить решту, а це сума з п’ятьма нулями. Позич у тата, він не відмовить єдиній донечці.

— А звідки ти знаєш, що я єдина дитина? — спокійно питаю.

— Облиш, Еміліє! Я давно вже знаю, хто ти і хто твій батько. Ти ж слави хочеш? Через добу повернеш татові гроші, — не зупиняється Анна.

Я зиркаю на Марка.

— Погоджуйся, — киває він.

— Що? — перепитую пошепки.

— Погоджуйся і домовся про зустріч, — шепоче.

— Точно?

— Так! — впевнено підтверджує.

— Добре, я дістану гроші, — кажу в слухавку.

— Розумничка! Ти станеш зіркою, а я тішитимуся, що теж доклала руку, — задоволено муркоче вона.

— То де зустрінемось? — питаю, відчуваючи теплу долоню Марка на плечі.

— Біля того самого ресторану. Я сама відвезу гроші Анатолію, не турбуватиму тебе. Сьогодні я вільна.

— О котрій? – питаюся.

— Через дві години. Встигнеш?

Марк знову киває.

— Так, думаю, що встигну, — відповідаю Анні.

— Чудово! До зустрічі! І нічого не плануй на четвер: у тебе запис! — знову проспівала Анна й поклала слухавку.