ГЛАВА 56

     Емілія.

     Ранкове сонце сліпить в очі. Мружуся, ліниво потягуючись.

- Доброго ранку, кохана. - Марк цілує мене в скроню, пригортає сильніше, ніжно гладить по оголених плечах.

- Котра зараз година? - запитую сонним голосом.

- По дванадцятій. - Марк ставить настільний годинник знову на своє місце.

- Нічого собі! - вигукую.

     “Хоча не можу сказати, що я виспалася! Насправді на сон було не так вже й багато часу.”, - починаю пригадувати і відчуваю, як щоки самі по собі червоніють, вірніше кров приливає до обличчя. 

- Голодна? - цікавиться Марк і підхоплюється з ліжка, а я залипаю на його оголеному тілі, зараз при денному світлі воно виглядає ще більш ідеальним. - Замовлю їжу. Що ти хочеш на сніданок?

- Там вчора залишилася купа всього. - відповідаю йому, адже ввечері він вже замовив безліч всіляких смаколиків, фруктів та шампанського, наче ми не збираємося виходити з квартири цілий місяць. - Чи ти вирішив мене відгодувати?

- Яку каву ти любиш? - цікавиться він, блукаючи кінчиками пальців по моєму тілу, і я відразу реагую.  

- Лате з молоком.

      Встаю з ліжка та йду за ним слідом. Зі спальні через передпокій потрапляємо удвох до іншої кімнати, схожої на гостьову.

- Ось, чиста футболка. Тобі в ній буде зручно. - простягає мені одяг, а сам в цей час вдягає шорти.

      Моя увага вмить переключається на картину яка висить на стіні. Таємнича дівчина у великому капелюсі. 

       “Когось вона мені страшенно нагадує!”, - посміхаюся. 

- Красива картина! Хто малював? - питаюся в нього.

- Один мій знайомий на замовлення. - відповідає та обіймає ззаду, цілуючи в маківку. - Я ще не знав тоді, що недосяжна мрія опиниться в моїх руках. 

- То хто я тепер? - обертаюся до нього лицем і обвиваю шию Марка руками.

- Кохана, мала пустунка, яка сипле питаннями. - жартує і знову припадає до моїх губ.  - Ходімо на кухню. - підхоплює мене на руки. 

     Вже через десять хвилин я з апетитом наминала тости, запиваючи свіжезвареною кавою, та смачну трапезу перебив настирливий дзвінок мого стільникового телефона. 

- Я принесу. - визвався Марк і швидко попрямував назад до кімнати.

- Якась Анна клуб! - запитувально поглянув на мене.

- Алло! - промовила в слухавку, прийнявши виклик.

- Привітики, Еміліє! - проспівала на одному подиху молода жінка.

- Є одна новина офігенно хороша, а друга погана, але все можна вирішити. - продовжила вона.

- То починай. - відповіла їй, а Марк поряд нагострив вушка. 

- Анатолій домовився з найкращою студією звукозапису, вона готова якнайшвидше записати твою пісню. А ще… - вона гучно вдихнула. - Найкрутіший кліпмейкер, який працював з такими зірками. - вигукнула гучно. 

- Так от, Анатолій його вмовив і він, готовий зробити тобі знижку в цілих п’ятдесят відсотків. - так і сипле новинами Анна. 

- Добре-добре! А погана ж тоді яка? - нетерпляче запитала я.

- Одна дрібничка! У Анатолія скрутнощі з миттєвим переказом коштів за оплату послуг. Щось там банк наплужив, але обіцяє розблокувати рахунок протягом доби. 

- Ну от і чудово! Це все? - поглянула на Марка, його брови зведені на переніссі.

     “Невже він проти запису пісні та кліпа”

- Зачекай! Є маленький нюансик! Манюсенький! - тоненьким голосом проспівала Анна. - Перший внесок за кліп треба відвести вже зараз, а інакше Антін відмовиться. Та до нього там черга вже на рік уперед.

- Скільки? - запитала, відчуваючи що мені це все подобається все менше і менше. 

- Десять тисяч долларів. - майже прошепотіла Анна. 

- Нічого собі! І де я маю їх узяти? 

     “Вона взагалі сповна розуму? Щось це все дуже схоже на якусь аферу, в яку мене намагаються втягнути!”

- То ти справжніх цін ще не бачила, люба! Анатолій же готовий оплатити решту, а це повір, сумма з п’ятьма нулями. Не знаю де, позич у татуся. Він не відмовить єдиній донечці. - неочікувано запропонувала Анна.

- А ти звідки знаєш, що я єдина дитина? - спокійним тоном поцікавилася в неї.

- Облиш, Еміліє! Досить вдавати дурненьку! Я давно вже знаю хто ти, і хто твій батько! Ти слави хочеш, чи як? Через добу повернеш ти татусеві його кошти! - продовжувала наполягати Анна.

     А я наважилася і знову поглянула на Марка.

- Погоджуйся! - киває той.

- Анно, зачекай хвильку! - говорю в слухавку і накриваю диктофон рукою.

- Що? - здивовано перепитую.

- Погоджуйся на її вимоги. - шепоче він. - І домовся про місце зустрічі.

- Точно? - мружу очі.

- Так! - видає Марк впевнено.

- Добре! Я дістану гроші. - відповідаю знову в слухавку.

- Розумниця, я впевнена ти станеш зіркою. А я буду тішитися, що теж доклала до цього руку. - промуркотіла задоволено вона.

- То де ми зустрінемося? - запитала, відчуваючи теплу долоню Марка на своєму плечі. 

- Давай, біля того самого ресторану. Я потім сама відвезу Анатолію, в нього сьогодні важливі справи. Не буду витрачати твій час. Сьогодні я вільна, тож мені це зробити легко.

- Дякую! О котрій?

- Через дві години, встигнеш?

      Знову Марк киває поряд.

- Так. Думаю, що встигну. - відповідаю молодій жінці.

- Чудово, тоді до зустрічі! І нічого не плануй на четвер у тебе запис. - знову проспівала вона і поклала слухавку.