ГЛАВА 46

     Єгор.

    Щойно повернувся до приміщення де розміщене моє робоче місце. Не встиг присісти, як почув жіночий лемент. Почав прислухатися.

- Та хто в біса така та дівка? А наш генеральний знає, що вона не гребує і його синочком теж? - продовжувала причитати і створювати галас Лізка.

- З чого ти це взяла? - поцікавилася її коліжанка, ця теж ніколи нічого не пропустить повз вуха.

- З чого? Марк Вікторович був розлючений як чіп коли я увійшла до його кабінету! Може треба було не стукати, то вже точно б знала що вони там удвох робили! - відповіла їй Лізка.

     “Що вона верзе?”, - закатав очі під лоба.

    Дівчата такі дівчата. А ось я спочатку перевірив джерела, вивчив все, а вже потім почав робити висновки!

     “Отже Емілія - донька близького друга та партнера нашого генерального! І цей факт в офісі явно не поспішають афішувати! Так, я не пальцем роблений і вирішив скористатися такою можливістю! Тим паче і дівка нівроку така! Навіть у тому простому одязі, в який вона вбрана, дарма Лізка якось обізвала її “жебрачкою”! Он де крутяться справжні фінанси, а не вдаване благополуччя, коли за останні гроші купляєш сумочку, щоб виглядати модною, або залазиш в кредит, щоб придбати останній айфон… Це тобі, Лізко, ще слід повчитися як себе поводити!”

   Нарешті та парочка вдосталь напліткувалася, бо затихли, і навіть почали створювати видимість, наче й справді працюють!

    “Ох, дівчата, й чорні у вас язики! То все від заздрощів!”

    Посміхаюся про себе. Відкидаюся на спинку стільця і переплітаю пальці в замок на потилиці.

    “Класно знати правду!”, - смакую я свою перевагу.

- Гляньте! - кинула голосно Лізка, аж привстала і всі почали витріщатися у бік скляної перегорожі, яка відділяє наш кабінет від коридору.

- Це хто такий? - підхопили інші.

    “Пф! Як можна бути такими недолугими? Це ж Олександр Петрович, той самий партнер нашого генерального, він же батько Емілії і мій майбутній свекор! Що? Дуже амбітні плани? А чому б і ні? Спробувати ж наче не забороняється, і тим паче не переслідується законом!”

- Здається, це близький товариш Віктора Івановича. - підказала одна з дівчат, яка теж не пропустить будь-яких змін у цьому офісі. 

     “Бінго! Яка обізнаність!”, - шепочу собі під ніс і спостерігаю як той відчиняє двері приймальні і зникає за ними.”

      А через хвилин десять, знову, всі витягнули шиї, щоб розгледіти.

- Та що з тією Емілією носяться всі, як з писаною торбою? - здається аж чутно скрежет Лізкиних зубів.

- Що там? Я щось пропустила? - поцікавилася її подружка.

- Наш генеральний щойно теж зайшов до приймальні! - пояснив я, бо від Лізи навряд чи дочекаєшся. 

- Як же ж цікаво, що там відбувається! - сутужно промовила ще одна дівчина з присутніх у цьому кабінеті. 

- Гляньте-гляньте! Вони всі разом виходять! 

- Хто-хто? - пронеслося ехом.

- Новенька, наш шеф, бізнес партнер Віктора Івановича і він сам. - пояснив всім. 

     Емілія.

     Уявіть! Я тримаю тарілочку, Марк сьорбає з горнятка каву, зиркаючи на мене своїми очиськами, як в цей момент заходить мій батько. 

    Обводить нас обох поглядом, з таким виразом на своєму обличчі, наче промовляє, - “А я знав, що Ви поладнаєте!”

- Тату, ти що тут робиш? - перша до тями прийшла я.

     Доки чоловіки тиснуть один-одному руки.

- Я з Віктором сьогодні прийматиму участь у дуже цікавих перемовинах. Так Марку?

- Так! - киває мій шеф. 

     “І коли це мій шеф все встигає? Хоча, чому я дивуюся!”

- Ясно! Чоловічі справи! Не буду заважати! - бурмочу і намагаюся, нарешті, зайнятися своїми справами.

     “Дивно! Чому Марк не запрошує батька до свого кабінету, а тупцюють удвох поряд з моїм робочим місцем!”

      Варто було мені про це подумати, як до передпокою зайшов Віктор Іванович власною персоною.

      “Тільки я одна ніяк не зрозумію, що тут відбувається?”

     Ця трійця спочатку вітається, потім обмінюються робочими моментами, а наостанок повертаються в мій бік.

- Що? - промовляю я розгублено. - Кави?

- Яка кава, Еміліє! Ти їдеш з нами! - відповідає мені Марк.

- Куди це? - запитую перелякано. 

     “Що ще вони встигли без мене вирішити?”

- Зможеш на власні очі побачити, як укладається угода і не тільки! - пояснює тато.

- Мабуть цікаво. - відповідаю невпевнено.

- Тож, мерщій, хапай свої речі! - диктує, що мені робити батько. - Доки ти працюєш помічницею у Марка, ми чекаємо, що він по максимуму навчить тебе всім хитрощам бізнесу.

     “Він то навчити може… звичайно! Але не впевнена, що мова йде про бізнес!”, - прийшла думка у мою голівку.

      А може це і є хитрий план цієї парочки татусів?