ГЛАВА 46

Єгор

Щойно повернувся до свого кабінету й не встиг сісти, як почув жіночий лемент. Прислухався.

— Та хто вона взагалі така? А наш генеральний знає, що вона не гребує і його синочком теж? — верещала Лізка, здіймаючи галас.

— З чого ти це взяла? — поцікавилася її подружка, та сама, яка ніколи не пропустить нічого повз вуха.

— З чого? Марк Вікторович був злий, як чорт, коли я зайшла до нього в кабінет! Може, треба було не стукати — тоді б точно знала, що вони там удвох робили!

«Що вона верзе?» — закотив очі я.

Дівчата є дівчата… А я ж спершу перевіряю джерела, вивчаю факти, а вже потім роблю висновки.

Отже, Емілія — донька близького друга та партнера нашого генерального! І цей факт тут явно не афішують! Так, я не дурний, вирішив скористатися моментом. Тим паче, дівчина нівроку! Навіть у простому одязі виглядає добре. Даремно Лізка назвала її «жебрачкою»! Он де крутяться справжні гроші, а не оте вдаване благополуччя, коли останні кошти спускаєш на сумочку чи лізеш у кредити в гонитві за новим айфоном. Лізко, тобі ще вчитися й учитися!

Нарешті ця парочка напліткувалася й притихла, зробивши вигляд, наче працює.

Ох, дівчата, чорні у вас язики. Все від заздрощів!

Посміхнувся про себе, відкинувся на спинку стільця й зімкнув пальці на потилиці.

Класно знати правду!

— Гляньте! — раптом вигукнула Лізка, аж підвелася. Усі витріщилися в бік скляної перегородки, що відділяє наш кабінет від коридору.

— А це хто такий? — підхопили інші.

Пф! Недолугі… Це ж Олександр Петрович, партнер нашого генерального, батько Емілії і… мій майбутній тесть! Що? Амбітно? А чому б і ні? Спробувати ж ніхто не забороняє!

— Здається, це близький товариш Віктора Івановича, — підказала ще одна всезнаюча.

— Бінго! — прошепотів я і спостерігав, як він зайшов до приймальні.

Хвилин за десять усі знову витягнули шиї.

— Та що з тією Емілією носяться, як із писаною торбою? — аж скреготіла зубами Лізка.

— Що там? Я щось пропустила? — поцікавилася її подружка.

— Наш генеральний теж пішов у приймальню! — пояснив я.

— Як же цікаво, що там відбувається! — зітхнула ще одна.

— Дивіться, вони виходять!

— Хто саме?

— Новенька, наш шеф, партнер і сам Віктор Іванович, — пояснив я всім.

Емілія

Уявіть: я тримаю тацю, Марк сьорбає каву й зиркає на мене своїми очиськами — і саме в цей момент заходить мій батько. Обводить нас поглядом, з виразом, наче промовляє: «А я ж знав, що ви поладнаєте!»

— Тату, що ти тут робиш? — першою оговталася я, доки чоловіки тиснули один одному руки.

— Ми з Віктором сьогодні маємо цікаві перемовини. Правда, Марку?

— Так, — кивнув шеф.

Коли він усе встигає? Хоча, чому я дивуюся…

— Ясно. Чоловічі справи. Не буду заважати, — пробурмотіла я, намагаючись зайнятися роботою.

А чому вони тупцюють біля мого столу, а не йдуть у кабінет?

І тут у передпокій зайшов Віктор Іванович.

То тільки я одна не розумію, що відбувається?

Трійця привіталася, обмінялася кількома словами й усі разом повернулися до мене.

— Що? — розгубилася я. — Кави?

— Яка кава, Еміліє! Їдеш із нами, — відрізав Марк.

— Куди це? — перелякано спитала я.

Що ще вони без мене надумали?

— Побачиш на власні очі, як укладається угода, — пояснив тато.

— Мабуть, цікаво… — невпевнено протягнула я.

— Тож хутчіш бери речі, — вказав батько. — Доки ти працюєш помічницею Марка, ми чекаємо, що він навчить тебе всім хитрощам бізнесу.

Він то навчити може… але чи справді йдеться про бізнес?

А може, це і є хитрий план обох татусів?..