В кроці від кохання

ГЛАВА 41

     Емілія.

     Наступна зупинка, магазин квітів. 

- А ти, Еміліє, які квіти любиш? - цікавиться в мене Марк, щойно ми увійшли до квіткової крамниці.

- Квіти? - здивувалася  такій його цікавості. - Не знаю…

     “А й справді! Які?”, - на думку не прийшла жодна квітка.

     Навколо стільки краси. Всі рослини зовсім різні. Замилуєшся цими барвами. Одна квітка красивіше іншої. 

- Ну тобі якісь подобаються? - продовжує допитуватися він.

     Спробувала пригадати коли отримувала квіти в подарунок, але так і не змогла згадати. 

- Може ось ці? - вирішила переключитися зі своєї “сумної ноти”.

     Показую йому на гарненьку вазонку з рожевими квіточками. 

- Досить симпатичні! По дівочому так! Підтримую! 

- Дозволь я заплачу! - запропонувала. Все ж таки і мене теж запросила дівчинка. 

- Тепер мені вже не зручно! Я мав попередити заздалегідь! - чухає потилицю Марк.

     Пересмикнула плечима і дістала свого гаманця. 

    Трішки непередбачувані витрати, але зате хоч привід приємний. Дитячий день Народження це завжди світле свято, сповнене радості та веселощів.

     Наступні пів години подорожі в автівці до заміського будинку де мешкає Маша, провели в тиші. Марк би і радий ще щось в мене випитати, але я вперто не йшла на контакт. 

      Бачили б ви очі малечі коли ми вдвох переступили поріг будинку де вона мешкала. Щасливі очі так і сяють!

- Супер! Де Ви його знайшли? - запитала вона. - Саме такий як я давно хотіла!

     Протягнула до мене руки, обійняла і поцілувала в щоку. 

- То тепер ви вже потоваришували? - примружила очі дівчинка.

- Так! - посміхнувся Марк. - Навіть працюємо разом! 

- Он як? - задоволено посміхнулася Маша, підперши боки руками.

- З чого це він вирішив? Все зовсім не так! - відповіла я дівчинці, склавши руки на грудях.  - Марк все вигадав! 

- То стіни будівлі де ви працюєте все ще на місці? - поцікавилася мала.

- На місці, на місці! - закивав головою молодий чоловік.

- Отже, не все так погано! - зробила висновок дівчинка. 

- Все жахливо! Марк просто жахливий шеф! Я вимушена робити каву двічі на день…

- Дядько Марк, і твій шлунок ще живий? - здивовано запитала Маша.

- Мій ще так! Але Емілія примудрилася напоїти мого відвідувача кавою з котячим кормом!

- Відвідувачку… - виправила я.

- Відвідувачку? - на обличчі дівчинки засяяла хитрувата посмішка. - Як цікаво! 

- Зовсім нічого цікавого! - вигукнула я.

- Нічогісінького! - закатала очі під лоба. - Ці дорослі просто не бачать очевидних речей! - почала бубоніти собі під ніс. - Ходімо! 

- Куди це? - запитала я, та відповіді марно було чекати. 

     Прийшлося мені плестися за цією малою хитрункою. 

- І що це я не помічаю? - перепитала.

- Що-що! Що ти подобаєшся дядькові Марку! - мала перейшла на шепіт і почала озиратися чи бува за нами ніхто не шпигує. - А він подобається тобі!

- Ні! - вибухнула я. 

- Я ж кажу! Ох вже ці дорослі! Це ж очевидно! Ходите один за одним! Де він там і ти! 

     “Еміліє, тільки не червоній! Тільки не зараз!”, - але цього разу знову вже запізно наказувати собі. 

     “Очевидно!”, - повторила про себе. 

     “Що вони там усі бачать чого я не знаю!”

 

Марк.

     Не знаю, що там Емілії повідомила такого Маша, але моя помічниця повернулася, якась сама не своя. Дивна, збентежена, мовчазна. З неї і до цього було слова зайвого не витягнеш, а зараз так зовсім. 

     Після пригощення у вигляді смачного торта настав час залишати цю оселю. 

    Встигли вчасно до того моменту, як вгості завітали розбишакуваті та активні друзяки Маші.

- Так і гратимеш зі мною в мовчанку? - поцікавився в Емілії, щойно авто зупинилося на парковці біля офісу.

     Ще робочий час не закінчився і тому ми повернулися на роботу.   

- Чи не занадто багато питань до простої помічниці? - розвертається і починає дивитися прямісінько мені в очі, наче чекає моєї реакції на це провокуюче питання.

     Мене від цього погляду одразу проберає. Хочеться всього і одразу. Заблокувати ці кляті дверцята автівки і нікуди її не відпустити від себе. Вкрасти! Підхопити на руки і накрити вуста своїми, щоб точно відбити бажання кричати чи пручатися, як того минулого разу.  

   Та розумію, що така моя поведінка тільки нашкодить подальшому розвитку подій. Тому “пригальмовую”, як би важко мені не було це зробити!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше