ГЛАВА 36

Марк

Інна зміряла Емілію холодним поглядом, але, здається, не впізнала. Схоже, моя нова помічниця взагалі не переймається тим, що її можуть ось-ось розсекретити: спокійно збирає уламки кружки з підлоги.

— Що тут сталося? — театрально підняла брови подруга.

Не треба цієї гри, люба, а то ботоксу на тебе в клініці не вистачить!

— І хто ця дівчина? — примружила очі. — А де Рита?

— Еміліє, облиш, ще поріжешся. Поклич прибиральницю й приготуй мені ще одну каву, будь ласка!

Після моїх слів Інна скривилася, наче лимон надкусила.

— Котикууу, я теж хочу кави! І скажи цій, хай хутчіше! — тоном таким, що у Емілії аж око засіпалося.

— Кави? — перепитав я. Нічого не переплутала? — Еміліє, дві кави, будь ласка. Мені й моїй гості.

— Як скажете, — стримано відповіла дівчина й зникла за дверима.

— Не гнівайся, котику! Вчора так погано почувалася, ледве з ліжка підвелася. Може від ковтка кави сьогодні стане ліпше. Правда, не чула, як ти телефонував зранку. Це так мило, що ти турбуєшся про нас, — намагалася скоротити відстань, а я спеціально обійшов стіл, який тепер між нами.

Мене аж пересмикнуло від того «нас», на якому вона зробила наголос.

Ледве з ліжка… Ага! Подружки допомогли. Так привели до тями, що вона до ранку по нічних клубах скакала.

— Я страшенно скучила! Кажуть, вагітні стають дуже чутливими, — муркоче й грає в «дожени мене».

Не знаю про чутливість, а от спритності їй не бракує.

— Чудово! Якщо тобі краще, то їдемо до лікаря-гінеколога, — відволікся я на секунду, щоб набрати ресепшн клініки.

— Зачекай! — таки вхопила мене за краватку, поки я клав слухавку.

Притулилася, прикусила вухо. І боляче!

— Хочу тебе! — її руки вже тягнуться до ґудзиків.

Я схопив її за зап’ястя.

— Не зараз, Інно! — хрипко видихнув. І точно не від бажання, а від роздратування.

Як мені раніше це все могло подобатися? Гормони настільки били по голові?

А вона продовжує чіплятися, як п’явка. І, певен, уже залишила кілька слідів помади на шиї та щоці.

— Досить! — гримнув я.

Емілія

Кави їй? Без проблем! З тонким присмаком котячого корму. Недарма ж у свого кота Маркіза позичила! Передчувала, що знадобиться.

Зробила першу каву, а в другу до зерен досипала трішки «котячої радості».
         Смачного, блондинко, не обляпайся!

Стукати перед входом? Та зараз!

Широко відчиняю двері. Головне — не переплутати, де чия кружка.

Ох, момент невдалий!

Марк гарячково витирає із шиї сліди яскраво-рожевої помади, одночасно застібаючи ґудзики.

— А стукати не навчили?! — гримнула Інна. — Марку, навіщо тримати таких?

— Ваша кава! — простягаю їй  філіжанку просто в руки.

— Ай! Гаряче! — верещить вона.

— Можу подмухати! — склала губи бантиком.

— Не треба! — відмахнулася. — Сама!

Спостерігаю, як Марк із задоволенням дегустує своє допіо. Йому я зробила за правильним рецептом.

А от блондинці пощастило менше.

— Якийсь дивний смак, — кривиться вона.

— Ідеально збалансований напій! Стовідсоткова арабіка, найкращий сорт, — спокійно констатує мій новий шеф.

— Так? — дивується Інна й робить ще ковток.

Мняв! Для тебе саме те, що треба, білявко. Котяча кава для білявої кицьки! Подякуй, що хоч без пінки!

Залишилося тільки відмити кавову машинку, щоб ніхто не здогадався, що я покращила рецептуру. 

Швидко розвертаюся й хутко чимчикую до виходу.