ГЛАВА 36

Марк

Інна зміряла Емілію холодним поглядом, але, схоже, не впізнала.
Мабуть моя нова помічниця взагалі не переймається тим, що її можуть ось-ось розсекретити: спокійно збирає шматки кружки з підлоги.

— Що тут сталося? — театрально підняла брови подруга.
«Не треба цієї гри, люба, а то ботоксу на тебе в клініці не вистачить!»

— І хто ця дівчина? — примружила очі. — А де Рита?
— Еміліє, облиш, ще поріжешся. Поклич прибиральницю й приготуй мені ще одну каву, будь ласка!

Після моїх слів Інна скривилася, наче лимон надкусила.

— Котикууу, я теж хочу кави! І скажи цій, хай хутчіше! — тоном таким, що у Емілії аж око засіпалося.
— Кави? — перепитав я. «Нічого не переплутала?»

—Страшна нудота зранку, а від кількох ковтків кави стає трішки ліпше. – спробувала виправдатися Інка.

— Еміліє, дві кави, будь ласка. Мені й моїй гості.
— Як скажете, — стримано відповіла дівчина й зникла за дверима.

— Не гнівайся, котику! Вчора так погано почувалася, ледве з ліжка підвелася. Але сьогодні вже краще! Правда, не чула, як ти телефонував зранку. Це так мило, що ти турбуєшся про нас, — намагається скоротити відстань, а я спеціально обійшов стіл, який тепер між нами.

Мене аж пересмикнуло від того «нас», на якому вона зробила наголос.
«Ледве з ліжка… Ага! Подружки допомогли. Так привели до тями, що вона до ранку по нічних клубах скакала.»

— Я страшенно скучила! Кажуть, вагітні стають дуже чутливими, — муркоче й грає в «дожени мене».
 «Не знаю про чутливість, а от спритності їй не бракує.»

— Чудово! Якщо тобі краще, то зараз же  їдемо до лікаря-гінеколога, — відволікся я на секунду, щоб набрати ресепшн клініки.

— Зачекай! — таки вхопила мене за краватку, поки я клав слухавку.
Притулилася, прикусила вухо. І боляче!
— Хочу тебе! — її руки вже тягнуться до гудзиків.

Я схопив її за зап’ястя.
 — Припини, Інно! — хрипко видихнув. І точно не від бажання, а від роздратування.

«Як мені раніше це все могло подобатися? Гормони настільки били по голові?»

А вона продовжує чіплятися, як п’явка. І, певен, уже залишила кілька слідів помади на шиї та щоці.

— Досить! — гримнув я.

Емілія

Кави їй? Без проблем! З тонким присмаком котячого корму. Недарма ж у свого кота Маркіза позичила! Передчувала, що знадобиться.

Зробила першу каву, а в другу до зерен досипала трішки «котячої радості».
Смачного, блондинко, не обляпайся!

Стукати перед входом? Та зараз!
Широко відчиняю двері. Головне — не переплутати, де чия кружка.

Ох, момент невдалий!
Марк гарячково витирає з шиї сліди яскраво-рожевої помади, одночасно застібаючи гудзики.

— А стукати не навчили?! — гримнула Інна. — Марку, навіщо тримати таких?
— Ваша кава! — простягаю їй горнятко просто в руки.
— Ай! Гаряче! — верещить вона.
— Можу подмухати! — склала губи бантиком.
— Не треба! — відмахнулася. — Сама!

Спостерігаю, як Марк із задоволенням дегустує своє допіо. Йому я зробила за звичайним рецептом.
А от блондинці пощастило менше.

— Якийсь дивний смак, — кривиться вона.
— Ідеально збалансований напій! Стовідсоткова арабіка, найкращий сорт, — спокійно констатує мій новий шеф.
— Так? — дивується Інна й робить ще ковток.

«Мняв! Для тебе саме те, що треба, білявко. Котяча кава для білявої кицьки!»

Залишилося тільки відмити кавову машинку, аби ніхто не здогадався, що я покращила рецептуру. 

Розвертаюся і хутко чимчикую до вихода.